«Російська весна» прийшла до прифронтового Торецька Донецької області (до декомунізації – Дзержинськ. – Прим. авт.) ще взимку 2014 року. Навчені російськими агітаторами городяни і абсолютно сторонні особи, що представлялися жителями сусідніх населених пунктів, віщали зі сцени на центральній площі міста про «переваги відділення Донбасу від України», «злісних бандерівців» і «незаконну київську владу»... І, хоча снаряди ще мовчали, між миром і війною була проведена цілком відчутна межа.
Початок
Навесні 2014-го ЗМІ вперше заговорили про жителів Донецької і Луганської областей, що нібито «покликали війну». Сприяли виникненню небезпечної тенденції кілька факторів: російський агітпроп намалював цілком переконливу картинку з «мільйонними чергами» на так званий «референдум» 11 травня, а низка українських ЗМІ, на жаль, допомогла поширенню фейків, не спромігшись перевірити цю інформацію особисто, як і розібратися в тому, чому в наших містах безперешкодно орудують громадяни чужої країни, закликаючи до порушення територіальної цілісності України.
Містоутворювальні підприємства Торецька належать до вуглевидобувної галузі. Організатори «російської весни» в місті у своїх планах робили ставку саме на гірників, – та й, загалом, на співробітників держпідприємств. Мітингам «за відділення Донбасу» потрібна була масовка, і авторка цієї публікації на власні очі бачила, що її створювали за рахунок «бюджетників», зігнаних на центральну площу за допомогою профспілок.
Ще у квітні 2014 року під час одного з мітингів місцеві маргінали «урочисто» винесли на головну площу російський триколор. У мережі є сотні сюжетів, де показується нібито дружна радість натовпу, що цілував російський прапор. У Торецьку в натовпі тоді промайнуло: «А-а-а-х ...», після чого нечисленна група людей дійсно стала аплодувати, але основна частина присутніх була збентежена.
«До чого тут Росія? Хіба нам там на заробітках коли-небудь було добре? Вони ж нас за людей не вважають», – сказала, розмірковуючи вголос, розгублена жінка, що стояла поруч.
Так почалася «російська весна» в Торецьку.
«Референдум»: хто, за що і як голосував
Багато хто з городян так і не зрозуміли до самого дня голосування, до чого, власне, їх закликають. До редакції, де я тоді працювала, приходили жителі Торецька, щоб розпитати про те, що відбувається, як на це реагувати, і що буде далі. Чіткої відповіді у нас не було.
Чинити опір цьому процесові містяни самостійно не могли, а бездіяльність правоохоронців остаточно вбила надію, яка і без того помирала. Тим часом дехто намагався продемонструвати ставлення до «самостійності» Донбасу: одну з «виборчих дільниць» напередодні голосування закидали яйцями. В «штабі ДНР» подію одразу ж назвали «терактом».
З-поміж 46 виборчих дільниць на «референдумі» 11 травня 2014 року було відкрито лише 14. Крім того, місцевий виконком відмовився надати так званому «штабу ДНР» списки виборців, і дані тих, хто голосував, переписували вручну.
Пригадуються репортажі про черги на «виборчі дільниці» в той день. Складалося враження, що тільки лінивий не прийшов голосувати. Насправді черги створювалися на короткий час – на кожній з ділянок протягом приблизно півгодини була штовханина, а далі панували тиша та спокій.
Для порівняння: на 46 ділянках виборчий процес у Торецьку зазвичай тривав з 8:00 до 20:00, при цьому натовп не рідшав, і комісії ледь давали собі раду з роботою. На «референдумі» вже близько 15:00 всі 14 дільниць спорожніли. Це з урахуванням тиску, який чинився на працівників підприємств, з урахуванням російської пропаганди і практично цілодобової агітації.
На одній із дільниць я застала таку картину: «члени комісії» гарячково заповнювали від імені якихось своїх знайомих «бюлетені», тут же, які, мов гарячі пиріжки, вилітали з принтерів. «Члени комісій» мусили створити якомога довші списки, бо, за словами однієї з «голів комісій», цей фактор мав важливу роль під час подальшої оплати «послуг» тих, хто погодився допомагати «відділенню Донбасу».
Крім того, голосували і так: деякі люди приносили акуратні стопки чиїхось паспортів, дані з яких переносилися в списки виборців, а бюлетені «члени комісій» заповнювали на своїх місцях, не криючись. Голосувати також приходили неповнолітні, навіть підлітки, які ще не отримали паспорт.
«Ну навіть якщо і не виповнилося дитині 16 років, але в її душі народилося прагнення – проголосувати – як ми можемо не дозволити?», – заявила одна з «голів».
«Ми намагалися вірити в диво». Спогади жителів Торецька
Жителі міста у четверту річницю «референдуму» згадують про те, як вони пережили той час (імена змінено з метою безпеки. – Прим. авт.). Незважаючи на те, що зібрано різні думки, об’єднує їх одна: всі хочуть, щоб у місто, яке ось уже чотири роки стоїть на лінії розмежування, повернувся мир.
Дарина, викладачка:
«Ми намагалися вірити в диво. Думали, Київ прийме якесь вольове рішення і нарешті вимете цю мерзоту з Донбасу. Але нічого не сталося, і, як на мене, стало тільки гірше. Тепер мені важко у щось вірити».
Анна, швачка:
«Я люблю своє місто. І мені страшно від того, що відбувається, від того, які ми стали полохливі та чужі один одному. Але ж до війни ми навіть не замислювалися над тим, хто яких поглядів дотримується, і, по-моєму, цілком непогано жили».
Сергій, шахтар:
«Я прекрасно все пам’ятаю: як нас звали на блокпости, як вимагали затопити шахти і взяти в руки зброю, як лякали тим, що «бандерівці» прийдуть і вб’ють наших старих, жінок і дітей. Тепер нас легко звинувачувати, а де ці розумники раніше були? Мирній людині дуже складно пояснити, як це – коли світ навколо тебе змінюється, і ти вже не можеш зрозуміти, що відбувається…».
Євген, будівельник:
«Дивлюся на те, що зараз в Україні відбувається, який розлад і хаос, як страшно поводяться з переселенцями, якими зрадниками вважають жителів Донбасу... і така злість бере. Ненавиджу цю владу. Але розумію, що «ДНР» – не вихід. Ці сякі-такі, але хоч свої, а ті – за Росію, якій ми не потрібні. Ви зрозумійте, ми просто хочемо миру, хочемо перестати чути ці вибухи».
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
