Починаючи з весни 2014 року цивільне населення Донбасу зіткнулося з токсичним поєднанням насильства і беззаконня, в якому майже все могло стати приводом для позбавлення волі. Багато в'язнів, що їх утримували в підвалах Східної України, були мирними жителями. Їх утримували без суду з політичних, а не з військових причин, або просто як заручників, яких можна обміняти на полонених з іншого боку. Нова форма війни створила нові види жертв. Українському суспільству знадобилося багато часу, щоб звикнути до цих несподіваних жертв і створити відповідні категорії для надання допомоги.
Під час обміну полоненими в останні дні 2017 року – наймасштабнішого з-поміж попередніх обмінів – 73-х чоловіків і жінок було звільнено з незаконних місць позбавлення волі у так званих народних республіках. Їм дозволили повернутися на території, контрольовані Києвом. Український уряд обміняв їх на 233 полонених зі свого боку. Вітаючи звільнених, Президент Порошенко пообіцяв зробити все можливе, щоб полегшити їх повернення до життя. Він розповів про своє бачення щодо перетворення підвалів на музеї окупації після звільнення окупованих територій. Але перш ніж підвали з того боку можна буде перетворити в освітні простори, ще треба зробити багато роботи з цього боку.
Звільненим військовополоненим здебільшого було відносно легко повертатися на територію, підконтрольну урядові України. Це також було досягненням багатьох впливових зацікавлених груп, які захищають інтереси ветеранів. Навпаки, цивільних ув'язнених після звільнення часто залишали напризволяще.
З неволі та в горе
Євген Шляхтін, уродженець шахтарського міста Стаханов на Луганщині, працював у міській раді, коли його рідне місто було проголошено частиною «Луганської народної республіки» навесні 2014 року. Євген був організатором патріотичних акцій «За єдину Україну». Його публічно звинувачували в належності до «Правого сектора», а недавнє перебування Євгена в Польщі використовували як доказ проти нього. Сусід вказав на нього новій владі міста. Євгена двічі арештовували і доставляли в незаконні місця несвободи в гаражах і підвалах, якими керують сепаратисти «Луганської народної республіки». Коли його заарештували вперше, колеги в міській раді змогли домовитися про його звільнення впродовж 2–3 годин. Євгена побили під час «затримання», било кілька осіб, один із сепаратистів штрикнув ножем, розрізавши штани та ремінь і лише дивом не розрізавши живіт. Коли війна оточила Стаханов наприкінці літа 2014 року, Євген знову арештували, цього разу на цілий місяць. Першої ж ночі його побили так сильно, що зламалися кілька пальців. Коли через місяць Євгенові вдалося звільнитися, йому вдалося втекти через лінію розмежування на територію, контрольовану Україною. Він прибув до Харкова, найближчого великого міста, без грошей. Його руки досі боліли від травм. Серйозно погіршився зір, виникли інші проблеми зі здоров’ям.
Він звернувся в лікарню у Харкові, але без документів і грошей йому відмовилися допомагати. Євгенові довелося покладатися на підтримку співвітчизників. Можливість жити в квартирі волонтера привела Євгенія в Одесу. Маючи дах над головою, він зміг вирішувати свої фінансові проблеми і лікувати все ще болючі рани. Протягом кількох місяців він не міг піднімати тяжкі вантажі, але на всіх роботах, які він зміг знайти, вимагали саме цього. Євгенові потрібна була допомога.
«Я звертався до всіляких благодійних організацій. Кому вони допомагають? Вони допомагають пенсіонерам, багатодітним сім'ям, одиноким матерям, інвалідам... Я був працездатною людиною, якій не пощастило потрапити в полон. Немає такої категорії».
Віталій Доброжан також потрапив у «Луганську народну республіку» після того, як бойовики зайняли місто Рубіжне (тепер воно знову є частиною території, контрольованою урядом України). Віталій був цивільним, але допомагав українськими військам, що розміщувався поряд із його будинком. Ця діяльність також приземлила його в незаконне місце позбавлення волі влітку 2014 року. Його відвезли в підвал Луганського СБУ, однієї з перших будівель, захоплених сепаратистами. Там рани, нанесені жорстокими охоронцями, запалилися. Коли місцеві тюремники зрозуміли, що його стан погіршився, вони звільнили його, щоб він не помер під їхнім наглядом. Віталію довелося перетнути лінію розмежування, щоб отримати медичну допомогу. Він боявся, що ножові поранення викличуть підозри лікарів і у нього знову будуть проблеми з владою «ЛНР». Щоб вилікуватися, йому також знадобилася допомога друзів. Будучи цивільною особою, яка пережила полон, Віталій не очікував від держави багато, але отримав ще менше.
Колишнім полоненим доводиться адвокатувати власні права
Напевно, жодна мирна країна у світі в плані законодавчої бази не готова до ситуації, коли вона втрачає свою монополію на насильство, а цілі групи цивільних осіб раптово опиняються у владі збройних банд. Статус військовополонених, регулюється принаймні міжнародним правом і часто знаходить своє відображення в національному законодавстві. В Україні наразі ініціативні колишні полонені висувають проект закону, який надасть звільненим із полону ресурси для реабілітації. Українська асоціація колишніх полонених, одним з провідних членів якої є Євген Шляхтін, почала активно просувати такий законопроект наприкінці 2017 року. У ньому нарешті йдеться про цивільних полонених і необхідність їхньої реабілітації, допомоги полоненим, які родом із нині окупованих територій України.
Це ще один приклад того, як насильство в Східній Україні також спровокувало самоорганізацію громадянського суспільства. В умовах перевантажених державних установ добровольці часто заповнювали лакуни в правоохоронних органах або медичних закладах. З одного боку, погано, коли громадянське суспільство постійно приймає на себе основні завдання уряду, такі як юридичний захист та медична допомога. З іншого боку, рішучі дії громадянського суспільства допомогли людям, таким як Євген і Віталій, вижити і спрямувати на державу тиск, необхідний для зміни законодавства.
13 листопада о 14:00 у приміщенні ІТ центру Ізмаїльського державного гуманітарного університету (вул. Рєпіна ,12) правозахисники Сх...
24 жовтня о 13:00 в м. Ніжин, Чернігівська область у приміщенні Ніжинського міського будинку культури (вул. Батюка, 16) Східноукр...
21 вересня о 14:00 в м. Славутич, Київська область у приміщенні Загальноміського бібліотечно-інформаційного центру (Поліський ква...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г