Починаючи з весни 2014 року цивільне населення Донбасу зіткнулося з токсичним поєднанням насильства і беззаконня, в якому майже все могло стати приводом для позбавлення волі. Багато в'язнів, що їх утримували в підвалах Східної України, були мирними жителями. Їх утримували без суду з політичних, а не з військових причин, або просто як заручників, яких можна обміняти на полонених з іншого боку. Нова форма війни створила нові види жертв. Українському суспільству знадобилося багато часу, щоб звикнути до цих несподіваних жертв і створити відповідні категорії для надання допомоги.
Під час обміну полоненими в останні дні 2017 року – наймасштабнішого з-поміж попередніх обмінів – 73-х чоловіків і жінок було звільнено з незаконних місць позбавлення волі у так званих народних республіках. Їм дозволили повернутися на території, контрольовані Києвом. Український уряд обміняв їх на 233 полонених зі свого боку. Вітаючи звільнених, Президент Порошенко пообіцяв зробити все можливе, щоб полегшити їх повернення до життя. Він розповів про своє бачення щодо перетворення підвалів на музеї окупації після звільнення окупованих територій. Але перш ніж підвали з того боку можна буде перетворити в освітні простори, ще треба зробити багато роботи з цього боку.
Звільненим військовополоненим здебільшого було відносно легко повертатися на територію, підконтрольну урядові України. Це також було досягненням багатьох впливових зацікавлених груп, які захищають інтереси ветеранів. Навпаки, цивільних ув'язнених після звільнення часто залишали напризволяще.
З неволі та в горе
Євген Шляхтін, уродженець шахтарського міста Стаханов на Луганщині, працював у міській раді, коли його рідне місто було проголошено частиною «Луганської народної республіки» навесні 2014 року. Євген був організатором патріотичних акцій «За єдину Україну». Його публічно звинувачували в належності до «Правого сектора», а недавнє перебування Євгена в Польщі використовували як доказ проти нього. Сусід вказав на нього новій владі міста. Євгена двічі арештовували і доставляли в незаконні місця несвободи в гаражах і підвалах, якими керують сепаратисти «Луганської народної республіки». Коли його заарештували вперше, колеги в міській раді змогли домовитися про його звільнення впродовж 2–3 годин. Євгена побили під час «затримання», било кілька осіб, один із сепаратистів штрикнув ножем, розрізавши штани та ремінь і лише дивом не розрізавши живіт. Коли війна оточила Стаханов наприкінці літа 2014 року, Євген знову арештували, цього разу на цілий місяць. Першої ж ночі його побили так сильно, що зламалися кілька пальців. Коли через місяць Євгенові вдалося звільнитися, йому вдалося втекти через лінію розмежування на територію, контрольовану Україною. Він прибув до Харкова, найближчого великого міста, без грошей. Його руки досі боліли від травм. Серйозно погіршився зір, виникли інші проблеми зі здоров’ям.
Він звернувся в лікарню у Харкові, але без документів і грошей йому відмовилися допомагати. Євгенові довелося покладатися на підтримку співвітчизників. Можливість жити в квартирі волонтера привела Євгенія в Одесу. Маючи дах над головою, він зміг вирішувати свої фінансові проблеми і лікувати все ще болючі рани. Протягом кількох місяців він не міг піднімати тяжкі вантажі, але на всіх роботах, які він зміг знайти, вимагали саме цього. Євгенові потрібна була допомога.
«Я звертався до всіляких благодійних організацій. Кому вони допомагають? Вони допомагають пенсіонерам, багатодітним сім'ям, одиноким матерям, інвалідам... Я був працездатною людиною, якій не пощастило потрапити в полон. Немає такої категорії».
Віталій Доброжан також потрапив у «Луганську народну республіку» після того, як бойовики зайняли місто Рубіжне (тепер воно знову є частиною території, контрольованою урядом України). Віталій був цивільним, але допомагав українськими військам, що розміщувався поряд із його будинком. Ця діяльність також приземлила його в незаконне місце позбавлення волі влітку 2014 року. Його відвезли в підвал Луганського СБУ, однієї з перших будівель, захоплених сепаратистами. Там рани, нанесені жорстокими охоронцями, запалилися. Коли місцеві тюремники зрозуміли, що його стан погіршився, вони звільнили його, щоб він не помер під їхнім наглядом. Віталію довелося перетнути лінію розмежування, щоб отримати медичну допомогу. Він боявся, що ножові поранення викличуть підозри лікарів і у нього знову будуть проблеми з владою «ЛНР». Щоб вилікуватися, йому також знадобилася допомога друзів. Будучи цивільною особою, яка пережила полон, Віталій не очікував від держави багато, але отримав ще менше.
Колишнім полоненим доводиться адвокатувати власні права
Напевно, жодна мирна країна у світі в плані законодавчої бази не готова до ситуації, коли вона втрачає свою монополію на насильство, а цілі групи цивільних осіб раптово опиняються у владі збройних банд. Статус військовополонених, регулюється принаймні міжнародним правом і часто знаходить своє відображення в національному законодавстві. В Україні наразі ініціативні колишні полонені висувають проект закону, який надасть звільненим із полону ресурси для реабілітації. Українська асоціація колишніх полонених, одним з провідних членів якої є Євген Шляхтін, почала активно просувати такий законопроект наприкінці 2017 року. У ньому нарешті йдеться про цивільних полонених і необхідність їхньої реабілітації, допомоги полоненим, які родом із нині окупованих територій України.
Це ще один приклад того, як насильство в Східній Україні також спровокувало самоорганізацію громадянського суспільства. В умовах перевантажених державних установ добровольці часто заповнювали лакуни в правоохоронних органах або медичних закладах. З одного боку, погано, коли громадянське суспільство постійно приймає на себе основні завдання уряду, такі як юридичний захист та медична допомога. З іншого боку, рішучі дії громадянського суспільства допомогли людям, таким як Євген і Віталій, вижити і спрямувати на державу тиск, необхідний для зміни законодавства.
2 червня у приміщенні Роменського краєзнавчого музею Східноукраїнський центр громадських ініціатив за сприяння державного історико...
2 червня у приміщенні Роменського краєзнавчого музею Східноукраїнський центр громадських ініціатив за сприяння державного історико-культурного заповідника «Посулля» презентував мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам»: суспільним явищам, які вплинули на українське суспільство під час війни. «На Зламі» поєднує особисті історії зі статистичними даними. Вона демонструє особисті переживання постраждалих через злам звичного життя, вибір лишатися чи покинути все, незаконні ув'язнення та відбирання майна. Виставка звертає увагу глядачів на проблеми, сексуального насилля, зумовленого конфліктом, зниклих безвісти, емоційно-складного переходу з мирного життя у воєнне.
Під час презентації учасники мали змогу обговорили питання, пов'язані з Донбасом, які їх хвилювали.
Ольга Покровська, волонтерка, Народний герой України розповіла як багато років їздила в окупований Донецьк з передачками для українських військовополонених. Вона зазначила, що зустрічала в окупованому Донецьку багато українців, які чекають відновлення контролю українським урядом. Те, що вони лишилися - не означає, що вони підтримують окупаційну владу.
«Є за кого там воювати. Там є наші люди, люди, які нас підтримують. Для них це Україна. Якщо наші війська зайдуть туди, то там синьо-жовті прапори будуть на кожному кроці. Їм дуже важко, але там є люди, які з нами».
Причинами чому українці залишаються жити в окупації чи на лінії фронту поділилася родина переселенців. Чоловік з дружиною до останнього не хотіли полишати Бахмут, бо там могила їхнього єдиного сина.
Ще одна гостя, працівниця освіти Роменщини розповіла про свою колегу зі Станиці Луганської. Остання не стала виїжджати і пішла працювати до окупаційної адміністрації. До повномасштабного вторгнення жінки разом багато років втілювали освітні проекти.
«Освітяни Станиці дійсно були проукраїнські. Потім почали говорити, що Ірина стала колаборанткою. А я не вірю в це! Я не думаю, що вона вчить чомусь проти України. Значить щось таке сталося, що її примусили. Може бути багато причин. Вона одна виховує сина. Ми не там, ми не маємо їх судити», - висловила свою позицію жінка.
Всі охочі мають змогу відвідати виставку у приміщенні Роменського краєзнавчого музею до 06 липня.
Презентація виставки «На Зламі» відбулася в рамках проєкту «Розширення можливостей громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницький внесок у протидію агресії Росії», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
29 травня в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини правозахисники презентували книгу «Місто, з якого по...
29 травня в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини правозахисники презентували книгу «Місто, з якого почалася війна» про окупацію Слов’янська у 2014 році. Книга підготовлена ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» разом з партнерськими організаціями на основі свідчень жителів колись окупованого міста.
Автори розповіли, що обрали для своєї книги Слов’янськ тому, що місто було першим повністю окупованим населеним пунктом Донбасу, а події в ньому стали рольовою моделлю для захоплення інших міст. Сумний досвід Слов'янська згодом майже в точності пережили безліч інших населених пунктів країни. Це засвідчив і гість презентації, колишній полонений та житель Донецька Андрій Кочмурадов:
«Хоча я той час не знаходився у Слов'янську, адже я донеччанин. Але все відбувалося за тими ж самими сценаріями про які я почув від авторів книги. Це підтверджує системний характер. Я пам'ятаю таку ж бездіяльність правоохоронних органів… Я пам'ятаю і такі ж випадки інсценованих обстрілів. Часто з жертвами. Туди одразу приїжджали представники преси російської. Завжди це представлялося, що ЗСУ обстріляли мирних мешканців».
Правозахисники зазначили, що описаний в книзі досвід агресивної російської пропаганди, участі церков УПЦ МП в окупації, функціонування незаконних місць несвободи, мінування окупованих територій, торгівлі людьми, обстрілів цивільних об’єктів продовжується відтворюватись з новою силою після повномасштабного вторгнення РФ.
Попри те, що уманці регулярно чують свист та шурхіт ракет – багато, висвітлених в книзі, аспектів російської агресії залишалися для них маловідомими. Та найбільшу дискусію викликало запитання про можливість такого ж сценарію подій у їхній громаді:
«Ні, неможливо в нас так, як в Слов’янську. Мабуть, різниця була, були там більш проросійськи налаштовані люди», - висловилася одна із гостей презентації.
Водночас з цією думкою не погодилися інші учасники, яким запам’яталось, що в умовах невизначеності та інформаційному вакуумі, жителям Слов’янська доводилось дивитися проросійські новини, щоб дізнаватися бодай якусь життєво необхідну інформацію.
«Ми не згодні з тим, що у нас так неможливо. Ми не були на їхньому місці і не були в такій ситуації коли людина зовсім не знає, що робиться. На її руках діти, старі батьки. Нема що їсти і ти не знаєш що тобі робити. Тому не потрібно засуджувати людей як вони вчинили в цій ситуації, бо ми не знаємо якби вчинили в їхній ситуації».
Обговорення підсумувала одна із працівниць університету, яка у 2014 році захищала докторську дисертацію в Луганському університеті. Вона наголосила, що цілеспрямовано створювались умови русифікації українського Луганська:
«Я бачила і вагони з учасниками антимайдану - можна було побачити, що тих людей спонукали з різних причин брати участь, їм явно дали вказівку. А вже в Луганському університеті мене здивувала жага до української мови. Я здавала речі до гардероба, а навколо мене всі розмовляли російською. Я запитала у цієї жінки: “Це нічого, що я українською розмовляю?”. “Так,- запевнила вона мене, - говоріть українською! Хочеться більше чути українське слово, бо ми тут його так рідко чуємо!».
Презентація в Умані відбулася за сприяння Молодіжного центру "START" та факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
02 червня о 13:00 у приміщенні Роменського краєзнавчого музею (вул. Миколаївська, 10, Ромни) Східноукраїнський центр громадських іні...
02 червня о 13:00 у приміщенні Роменського краєзнавчого музею (вул. Миколаївська, 10, Ромни) Східноукраїнський центр громадських ініціатив за сприяння державного історико-культурного заповідника «Посулля» та Роменського краєзнавчого музею презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам»: суспільним явищам, які вплинули на українське суспільство під час війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень зібраних правозахисниками від людей постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка показує перехід українського суспільства з мирного життя у воєнне, в т.ч. і через волонтерство та доєднання до добровольчих військових формувань. На стендах можна знайти спогади тих, хто постраждав від обстрілів, тих, кого переслідували незаконні збройні формування та піддали незаконному ув’язненню. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти. Постраждалі описують події, які відбулися з ними, говорять про свої почуття, діляться рефлексіями щодо пережитого. «На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питанням «Що означає відновлення справедливості для тих, хто пережив цю війну?».
«На Зламі» подорожує країною з 2019 року та побувала у 39 містах України. Виставка експонувалася національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» та музеї «Золоті ворота» у Києві, в холі Полтавської обласної адміністрації та Луганської обласної військово-цивільної адміністрації в Сєвєродонецьку, музеї АТО в Дніпрі, в міських радах Житомира та Винниці, музеях та бібліотеках Хмельницького, Кропивницького, Черкас та інших міст.
І ось 02 червня виставка презентується в Ромнах. А далі продовжить свої мандри країною.
Запрошуємо на відкриття!
Вхід на відкриття виставки “На Зламі” у приміщенні Роменського краєзнавчого музею безкоштовний.
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту “Розширення можливостей громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницький внесок у протидію агресії Росії”, що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
