«Скільки всього пов’язано з Донбасом! У мене там близькі, батько виріс у Дебальцевому, у мене там бабуся. Усі мої близькі родичі там жили… Але в результаті так і вийшло, що розділилися наче на два клани: ті – погані, ті – хороші…»
Мешканець Горлівки (з міркувань безпеки імена свідків не згадані)
Під час війни крім смерті близьких важче прийняти хіба те, що рідні люди стали на бік «поганих». Однак історії про те, як збройний конфлікт розділяв раніше близьких і рідних людей пообіч конфлікту, непоодинокі. Бо війна на Донбасі, про що неодноразово писали дослідники, гібридна. Її найточнішою зброєю стріляють в голови і в серця. Проте такі постріли не завдають фізичних ушкоджень.
Тиха вода камінь точить, каже народна мудрість. Так само інформаційне повідомлення, якщо його повторювати систематично і впродовж тривалого часу, – хай яке б абсурдне воно не було – врешті решт зробить своє. Так сталося і на Донбасі, де, за словами очевидців, ідеологічна робота з поляризації населення велася роками.
Коли правозахисники Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» збирають свідчення про порушення прав людини, скоєні під час збройного конфлікту, вони також запитують респондентів про сприйняття війни. Про те, що, на їхню думку, призвело до війни, і про те, що за цей час шокувало їх найбільше. Часто відповіді змушують задуматися.
«Шокувало те, наскільки люди піддаються сприйняттю іншої якоїсь сили… Люди просто не вміють думати, в плані, що настільки легко людський розум обманути. Обманули багатьох», – пригадує мешканець Горлівки.
Про спрощене сприйняття, змодельоване і насаджене інформаційним впливом, кажуть і військові.
«Знову ж таки, багатьом учасникам воєнних дій війна стає рідною, близькою просто через те, що війна – це абсолютно чорно-біла історія. Тобто там є ворог, там є свої. І ті, з того боку, всі неправі, а з нашого боку всі молодці. Це неймовірно спрощує життя», – каже боєць батальйону «Донбас».
Однак якщо абстрагуватися від постійних ін’єкцій ворожнечі, які дегуманізують «іншу сторону» з обох боків, то до чорного і білого додаються інші кольори. Врешті стає зрозуміло, що всі ми насамперед – люди, і у нас єднає значно більше, ніж розділяє.
«Та це точно такі ж люди, що спілкуються твоєю мовою. Вдягнені в такий же одяг. Вони живуть, можливо, трохи гірше, ніж люди в Житомирі. Але загалом їхній побут так само нічим не відрізняється від побуту людей, які живуть у Вінниці, Житомирі чи Полтаві», – зауважує мешканець Луганська.
Спочатку ситуація на Донбасі кінця 2013 – початку 2014 року скидалася на ту, що склалася після Майдану 2004 року. Свідки стверджують, що єдина відмінність була хіба в інтенсивності вкидання противладних поглядів. Політична еліта Донбасу об’єдналася на зміцнення фактично єдиної опозиційної сили, очолюваної екс-президентом.
«І це всі ці роки завжди цементувалося. Прибиралося інакомислення», – стверджує мешканець Краматорська.
Але ж бездіяльність – це в окремих випадках також злочин. Свідки часто наголошують: держава не змогла своєчасно мобілізуватися на інформаційному фронті та показати людям, що не залишить їх напризволяще. Власне тому людям стає байдуже на колір прапора в їхньому місті – аби лише постріли припинилися.
«Я розумію, що є люди, які з ідеологічних міркувань стали на бік проросійських бойовиків. Але є люди, які виявилися жертвами промивки мізків і байдужості української влади. Тому що влада досі нічого не робить у містах, селах і селищах на лінії розмежування, щоб хоч якось показати людям, звідки летять снаряди, хто їх обстрілює», – зауважує мешканець Слов’янська.
Окремі респонденти схильні на основі власних спостережень узагальнювати, що мешканці тимчасово окупованих територій живуть у специфічному інформаційному просторі. Багато з них роками щоденно споживають телевізійний продукт і, природно, сприймають саме те, що звідти транслюється. А тому навіть із колись близькими людьми говорити вкрай важко.
«І щоб людину, яка впродовж останніх 60 років дивиться телевізор, у чомусь переконати, треба кількість годин, співмірна з цією кількістю проведених перед телевізором …», – зауважує мешканець Луганська.
Часто родичі постраждалих залишаються жити на тимчасово окупованій території. Мешканка Луганська так описує свої діалоги з батьком, який залишився вдома:
«Тато надивиться каналів: “Ну що там у вас в Україні?”. “Тату, ти де, спустися на землю!”. Гоп, тато спустився на землю. Заносить іноді».
Люди, які по-різному постраждали внаслідок конфлікту часто згадують прояви людяності під час війни. Хтось «підвішував каву» чи показував шлях, допомагав ліками чи їжею. Іноді навіть попри серйозну небезпеку незнайомці йшли назустріч, коли бачили людину в біді.
«Одна жінка, яка працювала на залізниці в Іловайську, дуже сильно нам допомогла. Тобто вона нам дуже багато одягу дала. Вона допомогла багатьом із нас зв’язатися з рідними. Вона допомагала нам їжею, як могла… Звісно, їй усе це загрожувало серйозними прикрощами. Але маю сказати, що це був непоодинокий випадок. Таких людей було дійсно багато», – пригадує колишній полонений.
В умовах бездіяльності держави людяність – чи не єдина протиотрута інформаційному брудові, що так міцно в’ївся в розум тисяч людей. Проте поки не зникнуть «свій» і «чужий», сім’ї навряд чи зможуть возз’єднатися. Поки інформаційний механізм держави не почне працювати у повну потужність, а не лише кволо відбиваючи атаки вкидів і фейків, мир не настане. Бо проти пропагандистського гіганта низькорівнева людяність – безсила.
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г