«…Спочатку сидів у підвалі колишньої будівлі СБУ. Це називається спецізолятором МДБ. То звичайна катівня. Стіни заляпані кров’ю, навколо – койки. До туалету нас виводили двічі на день – зранку і ввечері. А били в кабінетах, під час допитів…», – так згадують про свій полон Артем Ахмеров і Владислав Овчаренко, звільнені 27 грудня 2017 року.
Кожне їхнє слово, як і пояснення всіх жертв війни, має цінність для документатора воєнних злочинів, слідчого. Але як даються такі показання самим постраждалим?
Загальні обставини бойових дій і безпосередні факти вчинення воєнних злочинів проти конкретних осіб створюють кризову загрозливу ситуацію для цивільного населення у зоні конфлікту. Особливо гостро це відчувається для постраждалих від обстрілів, тортур чи незаконного затримання. Потерпілі з серйозними психологічними травмами можуть переживати панічні атаки, страждати від нічних кошмарів, скаржитися на флешбеки.
Якщо дивитися на подібну реакцію організму людини з точки зору психології, то варто зауважити про явище посттравматичного синдрому (ПТСР). Психотерапевтична консультація описує методики роботи з ним задля зменшення наслідків ПТСР для постраждалих та навіть нетравматичного спілкування з боку рідних і уповноважених осіб. У будь-якому разі, загальний контекст ситуації з постраждалими від збройного конфлікту вимагає одночасної дії з двох сторін: держава має створити належні умови для надання кваліфікованої психологічної допомоги постраждалим; потерпілий має знати, що у разі необхідності йому є куди звернутися за допомогою. Головне – пам’ятати, що кожен постраждалий має сам усвідомити та прийти до висновку, що йому потрібна допомога спеціаліста. Дуже важко допомогти тій людини, яка цього не хоче.
Тепер повернімося до свідчень. Окрім загального стану постраждалих і потенційних ризиків для їхнього самопочуття, кожен потерпілий є цінним для Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Національної поліції, Міністерства оборони України як джерело інформації. Жоден державний орган України не має доступу до непідконтрольних території Донецької та Луганської області, де бойовики самопроголошених «ЛНР» та «ДНР» продовжують вчиняти злочини. У цій ситуації тільки люди, які стають очевидцями подій, проходять через місця несвободи та незаконні затримання, стають основним постачальником та верифікатором даних. Подробиці вчиненого порушення, впізнання винних, дати, місця, інші постраждалі – саме ці відомості можна отримати тільки через очевидців.
Фактично, свідчення залишаються основним джерелом доказів для кримінальних проваджень і для міжнародних судових інстанцій в умовах збройного конфлікту на сході України. Але в цей же час кожна розмова, кожний спогад, кожне інтерв’ю змушує постраждалого знову і знову подумки повертатися до травматичних подій, збільшуючи ризик вторинної віктимізації. Мається на увазі стан, що не є прямим наслідком злочинної дії, а спричинений реакцією на потерпілого з боку інститутів та окремих осіб.
Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 р. наголошує на тому, що держави мають визначати та підтримувати заходи, покликані спонукати усіх працівників та всі організації, які вступають у контакт із потерпілими, до того, щоб вони виявляли повагу до потерпілих, визнавали їх статус та виявляли розуміння негативних наслідків, які для них мав злочин. При цьому зауважується, що розслідування кожного злочину – це відповідальна та взаємна робота з потерпілим, яка мінімізує ризик для постраждалої особи, поважає його права та приватне життя. Україна має взяти до уваги ці положення, щоб виробити умовну «культуру поведінки з жертвами війни»:
З іншого боку, кожний постраждалий від подій на сході України має для себе усвідомити, наскільки він важливий для відтворення фактів та наслідків збройного конфлікту, притягнення винних до відповідальності. Потерпіла сторона, як і Україна в особі її державних органів, за мотив своєї поведінки використовують моральну та матеріальну сатисфакцію. І для держави, і для постраждалих залишаються важливими такі питання, на які кожен намагається знайти свою відповідь:
Все ж таки важливо боротися за справедливість і правосуддя. Кожен потерпілий має з розумінням ставитися до фіксування його пояснень, але поки воно не шкодить загальному стану постраждалого, не переходить межі прав людини.
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
