Колись Станиця Луганська була найтихішим місцем на Землі. Тут жили прості та працьовиті люди, кожен займався своїм маленьким садком. Це було місце, де майже ніколи нічого не відбувалося. Втім, Станиця була орієнтована на Росію ще задовго до відомого обмеження на торгівлю в Луганську. Крім регулярних караванів з овочами та фруктами з численних теплиць, які покривали дві третини Станиці, тут знаходилися і більш прогресивні торговці, які створювали осередки напівлегальної контрабанди.
Ділки тоннами вивозили в сусідню РФ м'ясо, картоплю, і практично все, що непогано купувалося. Вони нерідко скуповували за копійки живність у віддалених від райцентру селах. Дуже часто підприємці використовували і корупційні зв'язки на митниці, яка охороняла суто формальний кордон. Таке середовище сформувалося ще з моменту розпаду Союзу, коли першими контрабандистами ввозилися дефіцитні нафтопродукти — багато хто заробив на цьому непогані капітали, а згодом приватизував усе, що можна і не можна. Єдиним не пов'язаним з РФ бізнесом у Станиці була тільки варварська розробка незаконних кар'єрів і вирубка густих лісів, якими славився регіон.
На жаль, держава навіть і пальцем не поворухнула для встановлення контролю над кордоном до 2014 року. Там, до речі, працювали виключно місцеві прикордонники, які змінювали на цій посаді своїх батьків. Відкритий кордон створив ефект культурної порожнечі, яку стрімко займала культура сусідньої держави: вона в прямому і переносному сенсі ввозилася на територію району численними «туристами» і гастарбайтерами, які розповідали про значно кращий рівень життя у Росії.
Таку картину демонструвало і телебачення з сусіднього Ростова. Втім, населення будь-якого населеного пункту має власні особливості менталітету, обумовлені його історією і факторами, такими як географічне сусідство з містами та іншими країнами, особливостями місцевого бізнесу і так далі. В цьому плані Станиця не гірше і не краще за інших: вона має свої особливості, які важливо враховувати для розуміння поглядів і суджень місцевого населення.
Тепер повернемося до подій 2014-го року. 25 травня 2014 року президентом України став Петро Порошенко. Станиця, як і всі інші міста Луганської області, участі у виборах не брала. Втім, кожен все одно стежив за виборчим процесом, оскільки жителі покладали на нього ті чи інші надії. Ті, хто хотіли якнайшвидше позбавитися від сепаратизму, прийняли на віру слова тоді ще кандидата Порошенка про те, що АТО не буде тривати місяцями, але всупереч очікуванням, все якось відразу не заладилося.
Бойовики використовували перемир'я, які виникали одне за іншим, для зміцнення позицій, обладнання блокпостів і озброєння. Всі ми це бачили і розуміли, що здаватися ніхто не має наміру, а отже на нас чекає справжній кошмар. Коли ж це зрозумів і новообраний президент, АТО вже стрімко розвивалася, але закінчитися в лічені дні не могла. Почалися інтенсивні обстріли з обох сторін. Проросійські бойовики використовували перемир'я на свою користь, накопичували кількість озброєння з Росії, а потім почали наносити удари «Градом». Почалося справжнє пекло.
Найбільш шокуючим для жителів Станиці був сумнозвісний авіаудар по вул. Островського. У Станиці вже ніхто ніколи не посміхався після 2 липня 2014 року. Близько 11 години літак невідомого походження зробив коло над селищем і скинув касетні бомби по домівках мирного населення, які забрали життя десяти осіб, серед яких була і п'ятирічна дитина. Ще одинадцять людей отримали поранення різного ступеня тяжкості. Місцеві, які могли надати допомогу постраждалим, кинулися на місце трагедії. Дивним чином, але на ще палаючій вулиці Островського з’явилися російські журналісти. Їх можна було впізнати по особливій говірці. Найцікавіше, що вони абсолютно не орієнтувалися на місцевості, але добре знали про мету удару — базу бойовиків на «Мостопоїзді». Криваві подробиці миттю розлетілися по мережі. Навіть ті, хто раніше сприймав це як якийсь сюрреалізм, стали усвідомлювати реальність того, що відбувається.
Проросійські бойовики втратили ще дві бази в захопленому раніше райвідділі і на «Мостопоїзді». Вони перемістилися все ближче і ближче до Луганська, далі за пам'ятник «Князю Ігорю». Свої лігвища вони обладнали в санаторіях в селі Миколаївка, а також залізничних бараках поблизу переїзду. Оскільки на кожному новому місці їх досить швидко діставала українська артилерія, в Станиці почалася «полювання на відьом».
Район був знеструмлений вже більше місяця, мобільний зв'язок практично постійно був відсутнім. Бойовики не могли зрозуміти яким чином може відбуватися витік інформації. Вони почали ловити всіх, хто демонстрував ворожість до «народної республіки» — їх варварськи затримували і відправляли в підвал Луганської ОДА. Там людей передавали «народному слідству» у зв'язку з відсутністю тоді «МГБ».
Продовження у 4 частині репортажу.
Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному...
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г