Багато хто знає про сумнозвісні підвали в окупованих Луганську і Донецьку. Підвалами називали нелегальні в'язниці для ворогів "республіки" та "російської весни". "Знаменитими", безумовно, вважаються підвали в захоплених сепаратистами управлінні СБУ в Луганській області та Луганській ОДА. За весь час свого ув'язнення в підвалі Луганської ОДА я побачив не менше двох сотень людей. Втім, я був лише єдиним жителем Станиці, хто побував в тих підвалах.
Полон
Першого серпня 2014 року, приблизно о 10:00, в будинок моєї мами увірвалися озброєні люди у військовій формі з георгіївськими стрічками на грудях. На викрики матері "Кто вы и что вам нужно?", один з них пред'явив посвідчення коменданта Станиці від "Луганської Народної Республіки". Бойовики збили мене з ніг і стягнули за спиною руки пластиковими наручниками – так сильно, що ті врізалися в зап'ястя до крові. Опісля, "гості" стали перевертати все в домі. Що вони шукали було незрозуміло, але вони забрали ноутбук, системний блок комп'ютера (вони просто вперлись ногою в системний блок і вирвали з’єднання з монітором), телефон, книги. "Народні" поживилися і блоком сигарет, а також пляшкою алкоголю з кімнати мами, яка була презентом для майстра, який мав зробити колонку. Комендант витягнув мене у двір і поставив на коліна. Я почув як клацнув пістолет. Комендант викрикнув:
– Как ты выходишь на связь?!
Мама спробувала чинити супротив, але від сильного удару в груди буквально відлетіла в кущі малини. Я кричав, щоб вони не чіпали її. Це переросло в паніку, а бойовики усвідомили безсенсовність такого «допиту» і потягли мене за двір. Там стояли дві автівки на яких прибули "народні" ("Жигулі" брудного білого кольору і біла "Волга" з мигалкою). Також зупинилося і дорожче авто, звідки з пафосом "президента світу" з'явився недобитий в 90-х «авторитет» Коля Хусточкін, який раптово став комендантом прикордонної застави. Коля не чекав кульмінації – він сів у своє авто і поїхав, а мене повели до "Волги", в багажник якої і завантажили все награбоване.
Найбільше у той день мені запам'яталися сусіди. Вони повиходили зі своїх домівок і милувалися тим, що відбувається. Вони сяяли від радості і насолоджувалися побаченим. З їхніх обличь не сходили посмішки...
В цей самий день, приблизно о 18:00, я вже лежав непритомний в холодильнику підвалу Луганської ОДА, а наші сусіди здійснили рейд до мами. П’яні і дикі, вони побили їй усі вікна в будинку порожніми пляшками від пива, а один з них шукав її у дворі з ножем, яким ріжуть свиней:
– Где ты, тварь бандеровская?!
Мама сховалась у кущах малини і мовчки спостерігала за тим, як її шукають ті, з ким вона все життя прожила так близько.
"Інша" Станиця
У попередніх частинах я детально пояснював сучасну історію Станиці та фактори, які, на мою думку, могли вплинути на особливий світогляд жителів. Зрештою, я усвідомив, що все описане жодною мірою не пояснює сутність цих людей і, схоже, я просто почав не з того кінця.
У відкритих джерелах Станиця Луганська називається першою козацькою станицею в Луганській області, яка знаходилась на березі річки Сіверський Донець. Археологи знайшли поблизу селища залишки майстерень по обробці каменю, які датуються VI—IV тисячоліттям до нашої ери, а також поселення бронзової епохи I тисячоліття до н.е. Також були знайдені могильники VIII—X ст. до н. е.
Вважається, що в другій половині XVII століття, серед лісів поблизу річки Лугань, донські козаки заснували містечко Луганське, площею 27 гектарів. Поселення було захищено ровом і валом, дотичним до річки Сіверський Донець. Також козаки побудували курган з сторожовою вежею на ньому. Втім, татари майже повністю спалили все місто у 1684 році. Пізніше його було відновлено вже як Станиця Луганська. Таким чином, офіційною датою заснування вважається 1688 рік, тоді як поселенці почали активно заселяти Станицю лише з 30 – 40 років XVIII століття.
Такий короткий нарис походження Станиці не здатен передати ментальності жителів цього селища, яке тісно пов'язане з сусідньою Росією.
Звичайно, що не всі мешканці Луганщини є такими варварами, але війна, як це часто стається, підійняла на поверхню найгірших її представників. Важко описати словами явище, свідком і безпосереднім учасником якого я став – це радше схоже на голлівудський фільмів про апокаліпсис – люди, які оточували мене все життя, з якими я ходив в одну школу, працював, дорослішав, раптом стали моїми ворогами. Я став їхнім ворогом. Завжди здавалося, що я їх прекрасно знаю і навіть події, що відбувалися в Києві під час Майдану, були так далеко: здавалося, це просто ніяк не торкнеться місцеве населення. У столиці палали шини, а ми, як і раніше, ходили на роботу і про Майдан дізнавалися виключно з вечірнього випуску новин.
Тим не менш, вже навесні, звичне життя почало руйнуватися немов за сценарієм страшного фільму. Люди наче підхопили якийсь вірус, що розповсюджувався не тільки російською пропагандою, але і ними. Жителі Станиці почали переказувати один одному моторошні історії про звірства "Правого сектору", який неодмінно прийде і в Луганськ. Особисто у мене ці історії викликали спочатку сміх, а потім – іронічну посмішку, тим не менш, були і ті, хто охоче вірив у ці байки. Гасла про захист "нашої" землі ширилися зі швидкістю світла, і пересічні люди охоче приєднувалися до загонів місцевої самооборони, на кшталт "Луганської гвардії". Як результат – людей немов підмінили. Все українське почало викликати роздратування і гнів. Багато хто одразу "згадав" те, що Донбас – частина Росії і має повернутися в її лоно як і Крим.
Пройдуть роки, а історики будуть і далі ламати голови над тим, що це було – безумство, яке буквально принесли ззовні, або сплячий вірус, який завжди жив в цих людях і чекав пробудження. Моя історія не претендує на розгадку цього моторошного феномену, а лише розповідає долю однієї родини, яка не підкорилась «народній республіці» і заплатила високу ціну за це.
Цього тижня в Києві у переміщеному з окупованого Донецька арт-центрі "Ізоляція" представили...
«…Спочатку сидів у підвалі колишньої будівлі СБУ. Це називається спецізолятором МДБ. То звичайна...
Починаючи з весни 2014 року цивільне населення Донбасу зіткнулося з токсичним поєднанням...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
