Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному місті східної України, є місцевий музей. Краєзнавчі музеї є своєрідним конструктом соціальної реальності для місцевого населення, особливо школярів. Вони можуть бути одним з наріжних каменів освітньої системи і головним інститутом, коли справа доходить до створення місцевої самобутності. Однак, важливо зрозуміти, як ці музеї можуть відображати насильство минулих років і як війна на Донбасі може корелювати з опудалами мамонтів і радянськими героями праці. Чи є щось у музеї, що не є героїчним або естетичним? Чи можуть права людини стати експонатом, який є предметом гордості і джерелом ідентифікації?
Багато місцевих музеїв звільнили кут в одному зі своїх виставкових залів після початку АТО в 2014. Вони надали місце для експонатів, які документують війну з проросійськими сепаратистами. Часто солдати і колишні бійці добровольчих батальйонів передавали експонати для музеїв, що в цілому впливало на тематику виставки та її істотну військову складову. Глядач може побачити на більшості таких виставок залишки від військових снарядів, камуфляжні сітки, невикористане озброєння, військові значки і портрети загиблих солдат. В цілому, куратори копіюють радянську репрезентацію Другої світової війни за допомогою ідеологічної складової історій і персонажів, які представляють собою боротьбу всього суспільства проти загарбника.
Співробітники Східноукраїнського центру громадських ініціатив відвідали музеї в шести містах уздовж лінії зіткнення: в Сєвєродонецьку, Лисичанську, Ізюмі, Покровську, Слов'янську та у Дніпрі. Ми хотіли проаналізувати як вони відображають тему захисту прав людини у своїх експозиціях.
Працівники музеїв та куратори розповіли, що експозиції, пов'язані з АТО, не так популярні. Люди вже втомилися від теми війни. Можливо, це пов'язано з тим, що відвідувачі хочуть отримати естетичне задоволення від перегляду експонатів і не хочуть думати на тему конфлікту, яка домінує у публічному просторі, медіа та повсякденному житті же 4 роки. Можливо, люди хочуть побачити щось незвичайне, чого вони раніше не знали. Жахи війни їм добре знайомі, і вони максимально намагаються від цього абстрагуватися, щоб жити нормальним життям.
У той же час, працівники музеїв у Дніпрі та Ізюмі відзначили, що люди, які живуть поруч з контактною лінією, відчувають себе забутими і хочуть розповісти світу, що в їхньому регіоні сталося щось безпрецедентне. Вони вважають, що злочини проти людей і їхнього майна вимагають подальшого розслідування та обговорення; дискусії серед людей, які пережили цей конфлікт. Саме тому є сенс розповідати особисті історії людей, провокувати діалог в суспільстві щодо теми війни і захисту прав населення.
Місцеві музеї в більшості випадків є державними установами, які підпорядковані муніципальним або обласним відділам культури. Проте, вони відкриті для співпраці з недержавними суб'єктами, наприклад, ініціативами місцевого громадянського суспільства. Це відіграє дуже важливу роль, особливо коли мова йде про репрезентацію війни на Донбасі. Народ довіряє громадським організаціям, церкві і ініціативам добровольців набагато більше, ніж уряду, парламенту чи навіть засобам масової інформації. Об'єднання з цивільними ініціативами може стати хорошим способом як музеї можуть зміцнити власні позиції у суспільстві, а також партнерські зв'язки.
Національна спілка краєзнавців України, в яку входять багато місцевих музеїв, декларує мету взаємодії з сьогоденням і необхідність співпраці з цивільними ініціативами. Глибокий зв'язок з місцевою громадою, громадськими організаціями, а також з обласними та міськими структурами, роблять місцеві музеї впливовим гравцем в освіті та створенні ідентичності. Порушення прав людини, навпаки, не є типовим суб'єктом краєзнавства. Експозиції в музеях зазвичай є п'єдесталом для досягнень, а не страждань. Людина, особистість, з'являється в музейному просторі після того, як вона досягла певного авторитету у суспільстві завдяки величним вчинкам або смерті в ім'я благородної мети, але не після того, як вона стала жертвою насильницького конфлікту. Життя звичайних людей потрапляє в музейну експозицію лише через сторіччя після їх життя або навіть епохи. Однак, музей позбавляє їх індивідуальності, він актуалізує «екзотичність» цих людей – їх одяг або знаряддя праці стають досить цікавими для майбутніх нащадків через абсолютно різний спосіб життя і мислення.
А що буде якщо розглядати права людини, а не тільки наконечники стріл або знаряддя праці, як артефакт, щоб поліпшити своє життя і розуміння історичних подій? Інструмент, який буде виглядати для наших нащадків як очевидний і примітивний, немов сільськогосподарські інструменти століття назад. Це призведе до появи багатьох цікавих експонатів: боротьби громадян за повернення втраченого ними майна на війні або розповідь про те, як батьки наполягали на правах своїх дітей на освіту, навіть коли вони ховалися від гранат в підвалі.
Співпраця державних і недержавних суб'єктів з краєзнавчими музеями забезпечить хороші передумови для репрезентації порушень прав людини, які відбуваються на війні. Якщо нам вдасться продемонструвати ефект прав людини на прикладі окремих історій, їх цінність та використання стануть настільки ж ясними, як використання артефактів, створених попередніми поколіннями, щоб полегшити власне життя. Настав час зробити права людини експонатом виставки, а також історії людей, які з'являються поруч з героями війни і праці минулих століть, щоб відкрити завісу людської драми 21 століття.
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
Цього тижня в Києві у переміщеному з окупованого Донецька арт-центрі "Ізоляція" представили...
29 травня в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини правозахисники презентували книгу «Місто, з якого по...
29 травня в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини правозахисники презентували книгу «Місто, з якого почалася війна» про окупацію Слов’янська у 2014 році. Книга підготовлена ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» разом з партнерськими організаціями на основі свідчень жителів колись окупованого міста.
Автори розповіли, що обрали для своєї книги Слов’янськ тому, що місто було першим повністю окупованим населеним пунктом Донбасу, а події в ньому стали рольовою моделлю для захоплення інших міст. Сумний досвід Слов'янська згодом майже в точності пережили безліч інших населених пунктів країни. Це засвідчив і гість презентації, колишній полонений та житель Донецька Андрій Кочмурадов:
«Хоча я той час не знаходився у Слов'янську, адже я донеччанин. Але все відбувалося за тими ж самими сценаріями про які я почув від авторів книги. Це підтверджує системний характер. Я пам'ятаю таку ж бездіяльність правоохоронних органів… Я пам'ятаю і такі ж випадки інсценованих обстрілів. Часто з жертвами. Туди одразу приїжджали представники преси російської. Завжди це представлялося, що ЗСУ обстріляли мирних мешканців».
Правозахисники зазначили, що описаний в книзі досвід агресивної російської пропаганди, участі церков УПЦ МП в окупації, функціонування незаконних місць несвободи, мінування окупованих територій, торгівлі людьми, обстрілів цивільних об’єктів продовжується відтворюватись з новою силою після повномасштабного вторгнення РФ.
Попри те, що уманці регулярно чують свист та шурхіт ракет – багато, висвітлених в книзі, аспектів російської агресії залишалися для них маловідомими. Та найбільшу дискусію викликало запитання про можливість такого ж сценарію подій у їхній громаді:
«Ні, неможливо в нас так, як в Слов’янську. Мабуть, різниця була, були там більш проросійськи налаштовані люди», - висловилася одна із гостей презентації.
Водночас з цією думкою не погодилися інші учасники, яким запам’яталось, що в умовах невизначеності та інформаційному вакуумі, жителям Слов’янська доводилось дивитися проросійські новини, щоб дізнаватися бодай якусь життєво необхідну інформацію.
«Ми не згодні з тим, що у нас так неможливо. Ми не були на їхньому місці і не були в такій ситуації коли людина зовсім не знає, що робиться. На її руках діти, старі батьки. Нема що їсти і ти не знаєш що тобі робити. Тому не потрібно засуджувати людей як вони вчинили в цій ситуації, бо ми не знаємо якби вчинили в їхній ситуації».
Обговорення підсумувала одна із працівниць університету, яка у 2014 році захищала докторську дисертацію в Луганському університеті. Вона наголосила, що цілеспрямовано створювались умови русифікації українського Луганська:
«Я бачила і вагони з учасниками антимайдану - можна було побачити, що тих людей спонукали з різних причин брати участь, їм явно дали вказівку. А вже в Луганському університеті мене здивувала жага до української мови. Я здавала речі до гардероба, а навколо мене всі розмовляли російською. Я запитала у цієї жінки: “Це нічого, що я українською розмовляю?”. “Так,- запевнила вона мене, - говоріть українською! Хочеться більше чути українське слово, бо ми тут його так рідко чуємо!».
Презентація в Умані відбулася за сприяння Молодіжного центру "START" та факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
02 червня о 13:00 у приміщенні Роменського краєзнавчого музею (вул. Миколаївська, 10, Ромни) Східноукраїнський центр громадських іні...
02 червня о 13:00 у приміщенні Роменського краєзнавчого музею (вул. Миколаївська, 10, Ромни) Східноукраїнський центр громадських ініціатив за сприяння державного історико-культурного заповідника «Посулля» та Роменського краєзнавчого музею презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам»: суспільним явищам, які вплинули на українське суспільство під час війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень зібраних правозахисниками від людей постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка показує перехід українського суспільства з мирного життя у воєнне, в т.ч. і через волонтерство та доєднання до добровольчих військових формувань. На стендах можна знайти спогади тих, хто постраждав від обстрілів, тих, кого переслідували незаконні збройні формування та піддали незаконному ув’язненню. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти. Постраждалі описують події, які відбулися з ними, говорять про свої почуття, діляться рефлексіями щодо пережитого. «На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питанням «Що означає відновлення справедливості для тих, хто пережив цю війну?».
«На Зламі» подорожує країною з 2019 року та побувала у 39 містах України. Виставка експонувалася національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» та музеї «Золоті ворота» у Києві, в холі Полтавської обласної адміністрації та Луганської обласної військово-цивільної адміністрації в Сєвєродонецьку, музеї АТО в Дніпрі, в міських радах Житомира та Винниці, музеях та бібліотеках Хмельницького, Кропивницького, Черкас та інших міст.
І ось 02 червня виставка презентується в Ромнах. А далі продовжить свої мандри країною.
Запрошуємо на відкриття!
Вхід на відкриття виставки “На Зламі” у приміщенні Роменського краєзнавчого музею безкоштовний.
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту “Розширення можливостей громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницький внесок у протидію агресії Росії”, що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
20 травня у Свалявській публічній бібліотеці Свалявської міської ради правозахисники Східноукраїнського центру громадських ініціати...
20 травня у Свалявській публічній бібліотеці Свалявської міської ради правозахисники Східноукраїнського центру громадських ініціатив презентували книгу «Місто, з якого почалася війна» про воєнні події та життя у Слов’янську у 2014 році.
Книга підготовлена ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» разом з партнерськими організаціями, які входять до правозахисної Коаліції "Справедливість заради миру на Донбасі', на основі спогадів жителів колись окупованого міста.
Видання розкриває загальну картину життя окупованого Слов’янська в 2014 році. Слов’янськ став не просто містом, з якого почалася війна на Сході України - події в ньому стали рольовою моделлю для захоплення інших міст України. Його сумний досвід згодом пережили безліч інших населених пунктів країни. Цей досвід зараз продовжується відтворюватись з новою силою після повномасштабного вторгнення РФ.
“Дії росіян 2014 року дуже нагадують їх дії зараз, після лютого 2022 року. Ми бачимо як історія розвивається по спіралі. Не всі українці і наші західні партнери правильно оцінили те, що мало місце на Донбасі в 2014 - 2015 роках. Це вже була воєнна агресія проти територіальної цілісності України. І відсутність належної реакції на неї стала причиною повномасштабного вторгнення зараз», - зауважив Андрій Москаленко, співавтор книги.
Автори розповіли, що поруч з іншими порушення прав людини в окупованому Слов’янську, проросійські сили організували п’ять незаконних місць несвободи, де катували полонених. Полонених утримували в неналежних санітарних умовах. Їм не надавали достатнього харчування та медичної допомоги, залучали укріплювати бойові позиції НЗФ безпосередньо на лінії фронту. Практика функціонування таких катівень є характерною майже для кожного окупованого міста. Разом з авторами книги в презентації видання взяла участь колишня полонена Галина Гайова і розповіла про своє перебування в сумнозвісній в’язниці «Ізоляція» у так званій ДНР.
“Я медсестра із Докучаєвська Донецької області з майже 40-річним досвідом. Так, я виросла в українській сім'ї, навчалась в українській школі, мої діти навчались в україномовних навчальних закладах. Коли прийшли ополченці в наше місто - у них був список, де я та вся моя родина були під тавром "щирі українці».
Я отримала 10 років ув’язнення і тавро «шпигунки». Мене утримували більше року у в’язниці "Ізоляція". Нас не виводили до санвузлу, туалет був прямо в камері. В таких умовах щодня думаєш чи варто взагалі їсти".
Галина підсумовуючи наголосила: “Нема "наших" і "ваших", ми всі українці і хочемо миру”.
На фоні історій про жахливі порушення прав людини під час окупації у свалявців виникло запитання про роль ненависті у відновленні справедливості для постраждалих: « Для протистояння ворогу є багато важелів. Зброя, сила – з одного боку, віра, знання, досвід – з іншого боку. А як відноситись до ненависті? Чи оправдана ненависть і чи має вона силу? Чи є ненависті оправданим важелем боротьби з ворогом?»
Андрій Москаленко зауважив, що ненависть вкрай негативне явище навіть на війні. При захисті держави варто керуватись холодним розрахунком.
Свій погляд на це запропонувала Ольга, внутрішньо переміщення особа, яка до повномасштабного вторгнення жила у м. Лозова, за 90 км від м. Слов`янська: «Ненависть - не завжди погане явище. Ненависть – це стрес, а стрес спонукає до дій. Наші зараз дії та ненависть породжують любов до нашої України та дають віру у нашу перемогу над Росією».
У підсумку Шетеля Василь, голова ГО «Правозахист-Україна» відмітив важливість таких зустрічей у громадах, де не проходять бойові дії.
«Такі зустрічі дуже повчальні для нашого майбутнього покоління задля розуміння ціни перемоги»- наголосив Василь Шетеля.
Книгу «Місто, з якого почалася війна» вже було презентовано в багатьох містах країни (Києві, Слов'янську, Львові, Бердянську, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Житомирі, Ужгороді та інших містах).
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
Автор фото: інтернет-видання Район.Свалява.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
