За чотири з половиною роки життя на окупованих територіях надзвичайно змінилося. Справа тут не тільки в становленні тоталітарного устрою і новому уявленні про права і свободи людини. Час не минув дарма. Сепаратистські ЗМІ не заслуговують особливої довіри, але періодично рясніють сумнівними, але досягненнями «ЛНР». Так, наприклад, досить швидко в окупованому Луганську відновили ринок «Центральний» і бібліотеку Горького, які значно постраждали від обстрілів та були фактично зруйновані.
«Влада ЛНР» також відновила і аквапарк у місті. Сьогодні своїх дітей туди возять жителі підконтрольної території. Це провокує конфлікти між тими, хто має проукраїнську позицію і тепер в'їхати в Луганськ не може, і тими, хто прихильний до «русского мира». Останні опинилися у вигіднішому становищі і тепер курсують з дітлахами в Луганськ кожного уікенду.
На підконтрольній Україні території, «відновленням епохи» можна назвати хіба що райвідділ поліції в Станиці Луганській, на відкриття якого приїжджав міністр Аваков. Це дійсно єдина заселена будівля у місті. Втім, ніхто її не руйнував, вона просто пустувала від початку конфлікту. Вся Станиця як і раніше в руїнах, за винятком тих небагатьох, чиє житло відновила Норвезька рада у справах біженців. Втім, таких одиниці. На жаль, держава абсолютно не долучилася до допомоги цим людям.
Нехай це просте порівняння не вводить вас в оману: блокпости на дорогах, викрадення, тортури, незаконне засудження, слабка і залежна від Росії дотаційна економіка, злочинна влада і т.д. – все це «народні республіки». Однак, я хочу показати, наскільки покинутими можуть відчувати себе жителі Станиці, Широкіне, а також багатьох інших селищ і містечок, куди повернеться Україна. Національні ЗМІ невпинно ззгадують про те, що жителі окупованих територій мають самі прагнути повернутися в Україну, адже в окупації погано, а тут так добре. У той же час, у жителів окупованих територій досить незрозумілі перспективи – іноземний контингент, роки відбудови, стара влада і групи впливу. Що ж Україна зможе запропонувати натомість?
Крім того, чомусь багато хто забуває про те, що за ці роки діти, яким на момент початку конфлікту було лише 16 років, фактично виросли в квазіреспубліках і вже відслужили в армії «ЛНР» і «ДНР». Вони не знають іншого життя, не бачили ніяких дій з боку України заради них, якщо тільки не згадувати про блокпости, ізоляцію і періодичні перестрілки. Миротворча місія ООН може бути ще одним тригером ненависті до України: адже це саме «київська» влада привела сюди іноземних військових. Додайте до цього ще й загальну втому від війни, і ви отримаєте вибухонебезпечний коктейль з настроїв жителів.
При цьому, всі чотири роки місцевим жителям майстерно ллється в свідомість інформація з обох сторін: сепаратистська - про те, що Україна ворог і прийшла їх вбивати, а також українська – розповідає про те, як у них все погано і немає майбутнього, однак ніяких реальних кроків для зміни ситуації так і не було зроблено. Більш того, похвалитися підтримкою держави не можуть і ті, хто в силу своєї активної громадянської позиції не може повернутися на контрольовані проросійськими бойовиками території. Наприклад, рішенням від 25 липня, Верховний суд України остаточно позбавив таких громадян навіть права голосу. Простіше кажучи, відрізаними від держави виявилися не тільки ті, хто залишився проживати в окупації, а й ті, хто з неї добровільно виїхав.
З сумом залишається констатувати, що крім перспектив швидкого звільнення, які активно обговорюються в ЗМІ, в реальності ніяких кроків для цього зроблено так і не було. Залишається лише сподіватися, що після виборів 2019 роки вже наступна влада, все-таки змінить слова на дії та почне розплутувати гордіїв вузол Донбасу. А поки залишаються відкритими питання: яка буде інформаційна політика держави під час реінтеграції, як держава буде брати участь в гуманітарній допомозі, які будуть можливості у людей, які жили на окупованих територіях?
«…Спочатку сидів у підвалі колишньої будівлі СБУ. Це називається спецізолятором МДБ. То звичайна...
У Києві експерти розповіли про особливості інтеграції переселенців у містах України. НАВІЩО? За...
Одна із найбільш жахливих атак за час війни на сході України сталася в Маріуполі 24 січня 2015...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
