В українців зберігається слабким рівень довіри до уряду та ЗМІ. Так було до війни, і ситуація не сильно змінилася після 2014 року.
Глибоко укорінена недовіра до державних установ стає серйозною проблемою для сімей, які втратили близьких на війні.
Наприклад, випадок сім'ї Ковальчук (прізвище змінене) з центральної України, яка оплакує втрату загиблого родича. Він був чоловіком, батьком і сином; служив у механізованому підрозділі в армії далеко від бойових дій. Причиною смерті стало вогнепальне поранення в голову під час його перебування у військовій частині. Розслідування військової прокуратури показало, що це було самогубство, проте сім'я цьому не вірить.
Неурядові організації (НУО) часто виступають в якості посередника, коли мова йде про згладжування напружених відносин між громадянами і державою. Під час війни на Донбасі вони допомагають документувати злочини, вчинені обома воюючими сторонами, а також презентувати цю інформацію для громадськості. Також їм більше довіряє населення. Однак, вони не можуть приміряти на себе роль правоохоронних органів, оскільки вони не можуть розслідувати і карати винних у цих злочинах. НУО можуть чинити тиск на державу, щоб вона швидше ініціювала розслідування. З іншого боку, вони не повинні створювати паралельні структури. Особливо, коли населення дезорієнтоване. Коли українці не довіряють розслідуванням військової прокуратури, НУО опиняються в дуже незручному становищі.
Знову і знову ми зустрічаємо людей, які втратили близьких під час війни. Вони часто не вірять в офіційні версії розслідувань поліції, СБУ або прокуратури. В чому причина? По-перше, люди, які сумують про смерть коханого або близької людини, часто шукають раціональне підґрунтя події. Коли слідчі приходять до висновку, що причиною смерті є банальна аварія, людська помилка або навіть самогубство, родичі не вірять у сильний зв'язок між встановленою причиною і наслідком. Їхні печаль і гнів, безумовно, зрозумілі, але саме вони стають тим чинником, який негативно впливає на розвиток довіри між державними структурами та НУО. Останні можуть допомогти лише розвитку всеосяжної культури пам'яті про порушення прав людини, а не створенням паралельних структур, які займаються розслідуваннями.
Розвіяти сумніви щодо обставин чиєїсь смерті можуть судмедексперти. Таких фахівців мало і часто вони працюють у правоохоронних органах, яким так не довіряє населення. Сім'ї загиблих часто інтуїтивно відчувають, що розслідування йде не у потрібному напрямку. Однак, вони не можуть пред'явити для цього необхідні докази і, звичайно ж, не можуть взяти участь у слідстві. Слідчим іноді й важко встановити реальні обставини смерті людини. Починають поширюватися чутки, деколи вони підхоплюються засобами масової інформації, що впливає на повторний розгляд причин смерті. Такий випадок нещодавно стався з солдатом з Одеської області, який загинув під час виконання бойового завдання, але офіційна версія згадує смерть від серцевої недостатності.
Ще одна причина, по якій недовіру до слідчих важко обговорювати, полягає в тому, що правоохоронні органи самі часто порушують закон і приховують факти. Правозахисникам, наприклад, завжди проблематично звинувачувати слідчих. З одного боку, громадські організації наполягають на тому, що злочинців треба притягти до відповідальності, а винуватців покарати. З іншого боку, активісти припускають, що влада намагається приховати щось від громадськості, але в підсумку не мають необхідних доказів для цього. Публічне оголошення звинувачень без доказів стане повторенням помилки державних органів: використання чуток або непрямих доказів для дискредитації опонентів. Тому аргументувати власну думку можна лише за наявності великої і достовірної доказової бази, щоб показати помилковість дій держави. На жаль, багато сімей або НУО не можуть дозволити собі такі розслідування.
Епідемія самогубств стала серйозним викликом для Збройних Сил України, і останнім часом держава вжила заходів для вирішення цієї проблеми. Факти самогубств залишають після себе багато невизначеності і сумнівів, особливо коли вони відбуваються в армії. Про це свідчить резонансна смерть знаменитого пілота-винищувача Владислава Волошина. У його випадку були досліджені "занадто альтернативні" теорії його смерті.
Відсутність довіри до інституцій не є дивним. Існує безліч мотивів, чому держава намагається навмисне згадувати меншу кількість убитих в бою. Великі втрати роблять війну не тільки непопулярною, але і роблять її дорожчою. Українську державу іноді можна підозрювати в намаганні ухилятися від відшкодування збитків сім'ям загиблих солдат. У той же час, Росія не тільки відверто заперечує причетність своїх солдат до війни на Донбасі: якщо вони гинуть, держава має пояснити чому це відбувається. Заради чого вони вмирають? Цивільні групи, що представляють сім'ї російських солдатів, давно звертають увагу на відсутність інформації про обставини загибелі російських солдатів в Україні.
Якщо тіла вбитих солдатів важко ідентифікувати, лише складні технології, такі як аналіз ДНК або судова стоматологія, можуть допомогти ідентифікувати тіло. Ці технології не є інтуїтивно зрозумілими для неспеціалістів, що ускладнює прийняття їх результатів. Крім того, армія часто неохоче публікує дані таких аналізів, тому що вони можуть містити секретну інформацію. У двох випадках, задокументованих Коаліцією "Справедливість заради миру на Донбасі», родичі загиблих військових також розповідали, що зіткнулися з недоброзичливістю і бюрократичними бар'єрами з боку державних структур, коли намагалися зробити запит на отримання додаткової інформації.
Існують організації та об'єднання, які намагаються надати допомогу сім'ям зниклих безвісти. Одна з них, «Чорний тюльпан», ідентифікує тіла і порівнює результати власних розслідувань з офіційними даними про зниклих солдатів. Втім, для військових, які офіційно оголошені мертвими, існує дуже довга бюрократична процедура зміни теорії їхньої смерті. Якщо версія держави і сім'ї не збігаються, у сім'ї є причини не тільки сумувати, але і не довіряти державі, в якій вони живуть.
Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному...
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
