Вже понад 10 місяців я разом з виставкою «На зламі» мандрую Україною і обговорюю з українцями зміни в житті цивільного населення після початку російсько-української війни. Лисичанськ, Слов’янськ, Дніпро, Черкаси – лише деякі міста з обширної географії відвідин виставки. Подекуди переїзди між містами займали п’ять годин, що дозволяло почути, що ж думають прості українці про війну та як вони переживають злам, який торкнувся їхнього життя. Для ілюстрації я нижче опишу діалоги з Ігорем з Краматорська та Миколою з Черкас, які увібрали у собі риси водіїв, з якими пощастило відверто поспілкуватися у дорозі.
Перші шістдесят кілометрів відбувалося знайомство з обговоренням нагальних тем: «Что везешь?», «А як робота?», «Дороги у вас, звичайно, на ладан дихають», «А я шансон люблю». Лише після першої години поїздки, що цікаво, водії наважувалися запитати про виставку – про що вона, чому саме про Донбас? Це викликало подальші рефлексії на тему війни на Сході України. Іноді аж було дивно як вони можуть поділяти схожі уявлення про конфлікт.
«Воевал у меня один друг вначале войны. За Украину. Так он так и сказал, что вообще не понял кто с кем воюет. Бабки они зарабатывают, понимаешь, в этом вся суть», - поділився своїми думками Ігор зі Слов’янська Донецької області.
«А шо ти хочеш – подивися на них [владу]. Заробляють гроші, торгівля йде, а молодих пацанів пачками ложать. Та війна – лиш прикриття», - сказав вже водій Микола з Черкащини.
Кілометр за кілометром водії розкривали власні погляди дедалі більше. Після того як вони чули, що на стендах зображені людські історії, вони ділилися і власними «зламами», які виникли внаслідок війни.
«Вот я ничего против Украины не имею, но и против «ДНР» - тоже. Вот мои родственники, например, которые в Макеевке – они Украину ненавидят. Говорят, что никогда не вернутся, потому что украинцы убили нескольких их друзей. И я их понимаю», - розповів водій Ігор.
Водій Ігор загалом темою війни не сильно цікавився. На його думку, це ще одна змова еліт, яка має за мету «геноцид» українців. Він не раз підкреслював, що любить Україну за її красу, проте не приховував і симпатій до Росії.
- А ти як думаєш, ми переможемо?
- Да мне все равно или тут «ДНР» будет, или Украина. Главное, понимаешь, чтобы жить было нормально. А эти разборки – кому они нада.
- Але на нас напала Росія.
- Если бы Польша напала, немцы… вот это я понимаю. Я бы тогда сам автомат в руки взял, мы бы их..! А это же Россия, вместе в Союзе были. Какая война? Этого я не понимаю.
Здається, це говорив 50-ти чи 60-ти річний чоловік, але ні. Ігорю було всього-лише 35. Це я дізнався з його паспорту, який компанія надіслала за декілька днів до поїздки.
На противагу йому, Микола був активним волонтером і організував доставку припасів для військових, коли почалася активна фаза війни в Донецькій області. Він – проти «ДНР» і вважає, що людей, які там залишилися «потрібно ізолювати». Цю думку доводилося чути і в кулуарах після презентацій виставки. Незважаючи на волонтерський досвід, Микола і сам ностальгував за дисципліною совєцьких часів: «Оце порядок був – тільки проти народу пішов, так зразу розстріл».
Здавалося б як волонтер, людина, яка допомагала боротися за незалежність країни, може поєднувати такі протилежності? Як виявилось, Микола глибоко розчарований відсутністю змін після 2014 року. «Розумієш, в мене надії були, що в 2014 зробимо реформи, станемо на ноги. А зараз що? Я навіть сину не можу приклад подати, приношу копійки додому. Розкрадають далі усе».
Водій Ігорю розповів також про власну поїздку до ОРЛО у 2018 році. Здавалося, що він і сам не вірив наскільки регіон наблизився до повного занепаду.
«Ехал я там на маршрутке между одним смт и Алчевском. Так там проезд вообще шесть рублей, прикинь! Едешь на пазике таком, в полу вообще дырка, кардан вращается»
Поступово Ігор відтворював нові і нові спогади. Він намагався дотримуватися власної ледь кепкуватої манери розмови, хоча й легко було помітити його жаль за людей та рідні місця.
«Один мужик знакомый вообще охранял завод сталелитейный. Ну у него зарплата сейчас 1500 рублей. Два ребенка, жена. Я его и спрашиваю, как он живет вообще. А он мне отвечает, что отец шахтер бывший, пенсию получает от «ДНР» и Украины. Вот им, мол, и помогает. Ну я ржу сижу и отвечаю, что он же вас содержит, какое помогает!»
Саме Ігор виявився тим, кому і пощастило побачити вантаж власними очима. У якусь мить, здавалося, що подив, недовіра та просвітлення дивним чином поєдналися у його очах. Виглядав він реально стурбованим після побаченого.
«Ты знаешь, я даже и не думал, что такое могло быть. Эти люди пережили очень большие испытания», - сказав водій після перегляду кількох історій про незаконні ув’язнення та розрив сімейних зв’язків.
«Удачи вам в вашей работе», - з усмішкою промовив він і поїхав ледь засніженою дорогою назад до Краматорська.
***
Саме цей “vox populi” і був чудовою нагодою вільно поспілкуватися на теми війни та її сприйняття звичайними громадянами, яких зненацька застали невизначеність та військові дії. Повсякденні розмови з українцями показали, що робота з інформування та розбудови культури діалогу про війну надзвичайно потрібна для подолання стереотипних, а подекуди і навіяних російською пропагандою уявлень про війну на Донбасі. У суспільстві досить відчутний брак комунікації між самими людьми – багато хто говорить запозиченими фразами-кліше, немов з телебачення чи онлайн ресурсів.
Іноді здається, що ми живемо у суспільстві нерозказаних історій – кожен намагається триматися власної віртуальної бульбашки та відмежувати себе від інформації, яка потребує додаткового осмислення та контакту з реальністю. Реальністю, де вже шостий рік громадяни України боряться за свободу, за право бути почутими, за право на гідність. Життя в умовах війни вимагає емпатії та розуміння – валюти, яку не купиш в обміннику, торговому центрі, яку «не здобудеш» за екраном телевізора. Залишається сподіватися, що платформ для діалогу та осмислення реалій життя під час війни більшатиме – часом необхідно занурити себе в тишу, щоб почути та зрозуміти «іншого», який насправді живе поруч з тобою.
Обкладинка: frg-law.com
Одним з інститутів, який в значній мірі чинив супротив індустріальній деградації майже в кожному...
Боснія і Герцоговина. Досвід цієї країни важливий для Україні, оскільки гаряча фаза конфлікту...
«Плакат – це дешево і сердито, а значить – вельми продуктивно у сфері інформаційної війни. ФСБ...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
