Батько Романа хворів довго. Півроку тому після курсу хіміотерапії з‘явилася надія, що рак вдалося подолати. Але кляте літо 2014 року розписало кожному свою історію.
Інсульт в батька стався вранці – після звістки, що вбито друга. Чоловік повертався з дачі, його наздогнала одна з тих куль, що хаотично решетили повітря, знищуючи всмерть все довкола. Цього разу – на околицях маріупольського аеропорту.
Ночі Роман проводив коло батька. Цей час йому був даний для подумати, спланувати, організувати. І так знову й знову.
Бо вранці в батьковій квартирі на нього чекала донька. Ще вчора її ледь вдалося вивезти з Ясинуватої, переповненої головорізами з батальйону «Восток». А сьогодні вже кінець серпня, потрібно поспішити прилаштувати Таню в маріупольську школу. В будь-яку. Часу на вивчення питання, яка краща, нема. Та й думки такі не на часі. Але в Ясинувату наразі вороття нема.
Вони навіть не думали, що Ясинувата перетвориться на логово скажених псів, які вбиватимуть людей, руйнуватимуть їхні домівки, селитимуться, як в часи НКВС, за місцем проживання вбитих чи закатованих, чи за адресою тих, що встигли втекти, залишивши нажите майно путінським зайдам.
Вони тоді ще не здогадувались, що свого дому вже нема. Що це питання часу. Механізм запущено, і той день, коли прийдуть по Ірину, вже вписаний у сценарій найважчих випробувань для його сім‘ї і для кожного з них окремо.
Вони сподівались, що все зрештою закінчиться.
Коли батькові стало зле, і Роман змушений був поїхати в Маріуполь, а Ірина залишилась вдома у Ясинуватій. У неї там було багато роботи: садок, город. Все лягло на її плечі: викосити траву, поробити на зиму закрутки, зібрати врожай. А ще коти, вівчарка Матильда. Усе це господарство мусів хтось доглянути, допоки не вирішиться питання, як далі з батьком.
То вже згодом він дізнався з інтернету про підірваний міст, той, що в районі Розівки, який рухнув разом з товарняком і перекрив трасу на Горлівку. Також з інтернету дізнався й про те, що за тим мостом були закопані наші танки. Війна вже прийшла в його місто.
Тими днями мобільного зв‘язку майже не було. Миті, коли вдавалося його вхопити, щоби перемовитись з Іриною, поглинав гуркіт від розривів чогось гучного й страшного, наче за спиною, ось тут, зовсім поруч. Це ЗСУ намагалися звільнити місто.
– Іра, виїжджай! Бери Матильду і котів і виїжджай! Який акваріум? Які рибки? Виїжджай!..
Він був у розпачі. Як переконати жінку? Вона ж усупереч здоровому ґлузду сидітиме в підвалі й чекатиме, коли прийдуть ЗСУ. Вона чекатиме їх. Вони знають її адресу. Якось, коли вони разом з Оксаною, про яку він раніше ніколи не чув, вчергове привезли українським військовим харчі, Ірина пообіцяла, що прийде той час, коли зустрічатиме їх у себе вдома.
Внутрішня тривога й безпомічність розривали Романа. Усвідомлення, що не може залишити хворого батька й доньку самих, з одного боку, а з іншого – як допомогти Ірині виїхати з міста?
Думки гнітили дедалі більше. Він уже знав, що серед сусідів по вулиці, де їхній дім, залишився тільки чоловік-алкоголік, а решта виїхали. Допомоги чекати не було від кого. Пригадав, що Ірина просила того сусіда допомогти запустити генератор. Але що ж від алкаша можна чекати? Генератор не запустив, але пляшку горілки затребував. Усі ці думки переверталися в голові.
Задзвонив телефон: санітарка з лікарні повідомила, що батько помер.
Тієї миті час для Романа зупинився. Напруга, яка і так не давала йому спокійно вдихнути, наче затягуючи повітря у вакуум, от-от, як пружина старого механічного будильника, надірветься і рознесе йому мозок.
Наступні два дні були дуже важкими. Батька поховали в Маріуполі. Змучена, вицвіла від диму, витоптана після звільнення маріупольська земля назавжди прийняла його тіло в своє царство.
Втомлений, знервований і виснажений Роман тієї ночі не спав. Намагався згадати, коли востаннє чув голос Ірини, скільки днів вона вже не телефонувала. Подумки перебирав події останніх днів, заспокоював себе тим, що завтра вирішить питання зі школою, забере з Ясинуватої дружину, і пекло скінчиться. Змусив себе заснути, не здогадуючись, що на ранок телефонний дзвінок від бухгалтера Лариси відчинить двері до справжнього пекла:
– Романе, гляньте, в Інтернеті фото жінки, прив’язаної з українським прапором до стовпа на площі в Донецьку. Схожа на Іру…
За мить пружина в голові Романа лопнула. На фотографії коло стовпа була його Ірина.
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г