Дітей зі Щастя вертали до Щастя. З початку війни з росією в 2014 році їх евакуювали із зони бойових дій в Луганській області до Одеси, але щось пішло не так, не було нормального життя у малих бурлак, дуже хотілось додому. То був неспокійний, переповнений болем та неспокоєм, але рідний – дім. І вони попросили про допомогу волонтерів.
У рідному містечку це був інтернат для схильних до захворювання на туберкульоз. Вертала малих та підлітків наша група: військова лікарка, старий розвідник та бувалий водій.
Пацієнтів з санаторію з небезпечної зони оперативно евакуювали. Краще подалі від обстрілів. А от про «куди» не продумали. Перший-ліпший одеський санаторій, що не мав пристойного житла, але прагматичне керівництво, прийняв. Ні не так, взяв в оборот «переміщених осіб». Діти працювали на розсилці реклами, а годувати їх забували. Чотири стіни та холод – і радійте, бо не стріляють.
Уся мала команда прибулих за інтернатівцями зосереджено чекала. Лікарка вийшла з кабінету завідувачки, вилаялась і спокійно:
- Усе гаразд. Малих швидко беремо та до Щастя… не хотіли, суки, випускати, робочі ж руки дармові. Не змерзнуть, поїсти знайдуть!
- Що ти їм сказала? Що зробила?
- Обіцяла не казати про то, тайна… воєнна… - крива посмішка так і залишилась на губах лікарки. Цигарка нервово підскакувала в пальцях.
Одеса була наповнена зимовим пронизливим вітром. Ми знайшли дітей в санаторії на самому березі. У тих старих дерев’яних будиночках, де жили діти, не було опалення, а зручності – на просякнутій вітром та морським туманом вулиці.
- Ми їдемо? А як же нас відпустили?
- Їдете. Ми вміємо бути переконливими, - криво посміхнувся розвідник.
- Добре, де автобус? Набридло вже тут працювати… Їсти хочу, нормально щоб…
Діти нас зустріли насторожено, але команду збиратися сприйняли охоче. Збирались швидко, до автобуса завантажувались зосереджено та без зайвих розмов.
Їхали обережно. Погана дорога нещадно кидала то вліво, то вправо. За вікном безрадісно замерзав одеський степ. Шлях попереду був довгий та складний, а що там чекало попереду – ніхто не знав.
Час дітей годувати. Треба обідати команді з 30-ти душ. Грошей мало. Знайшли дешеву їдальню у невеликому містечку за 80 км від Одеси. Замовили найпростіше – суп на поминки. Зайшли, швидко сіли, усі були зосереджені і цілеспрямовані.
Стукіт ложок об тарілки.
Тиша і стукіт.
Офіціантки та буфетниця їдальні підібрались та напружились.
Від дітей чекали шуму, сміху, крику та біганини – тільки стукіт ложок. Ми могли вийти і плакати на вулиці. Навіть водій. А от працівниці мали бути там...
Це звичайні одеські тітки, широкі, з рожевими руками. Довго дорікали, що не попередили про ТАКИХ дітей. Вони б пиріжків спекли, хліба більше. Лікарка криво усміхалась та казала, що не треба того хліба. Супу досить.
Старий побитий життям автобус підкидало на горбках і знов кидало до ям районної дороги. За віконом – нескінченний степ, а в автобусі – радіо-шансон. Гарік заливався про свою любов до дівчат, Києва та сонця. Водій звично просто за кермом запалив цигарку, відкрив вікно та краєм ока дивився на стомлених дітей, що прислухались до давно забутих почуттів у шлунку.
Уже в дорозі дітям стало погано, когось просто нудило, у когось було вздуття та рвота. Довго голодували та харчувались на помийках. Отак і вийшло.
Автобус кидало до ям та вибоїн на старому сільському шляху, навколо був холодний замерзлий степ, де-не-де стирчав сухий очерет та колихались чахлі кущики. А ми рухались – попереду дім, такий очікуваний.
Коли промені першого раннього сонця освітили така знайому браму санаторію, ніхто не стримував радості.
Це дім, теплий та знайомий. Тут живуть НАШІ діти, це НАШ дім. Там є окопи, військові, вибухи та небезпека, постійне очікування … І є знайоме та рідне, те, чого не хочеш віддавати.
14 грудня о 12:00 в м. Прилуках, Чернігівська область у приміщенні Прилуцького краєзнавчого музею імені В. І. Маслова (вул. вул. ...
13 листопада о 14:00 у приміщенні ІТ центру Ізмаїльського державного гуманітарного університету (вул. Рєпіна ,12) правозахисники Сх...
24 жовтня о 13:00 в м. Ніжин, Чернігівська область у приміщенні Ніжинського міського будинку культури (вул. Батюка, 16) Східноукр...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г