ТРИ КРОКИ ДО ВОЛІ: історія добровольця Михайла

Вікторія Мінакова

ㅤ

У 2014 році Михайло був звичайним викладачем в одному з коледжів Луганська. Але лютий, виправдовуючи свою назву, приніс у місто першу хвилю російської агресії та сумнівну перспективу стати воротами сухопутного коридору. Ще вчора містяни заперечували саму можливість окупації, сподівались: якщо правоохоронці та армія не захистять, то хоча б місцеві олігархи розрулять ситуацію. Вислів «наверху домовляться» був символом віри в те, що найстрашнішого не трапиться. І лише дехто готувався пройти свій шлях волі.

Крок до небайдужості

На початку березня відбувся напад на музикантів, вчителів, школярів, батьків із дітьми, які зібрались відсвяткувати День народження Шевченка, а пропаганда рф подавала це як успішний розгін правосеків. Після цього Михайло купує український прапор і починає ходити до пам’ятника Шевченку на щоденні проукраїнські мітинги, де день у день ставало все більше і людей, і прапорів. Тож Ультраси Зорі шикувались у ланцюг, щоб захищати присутніх від ймовірного нападу. Михайло попросив на роботі навчальний бронежилет і долучився до захисників. Після захоплення будівлі СБУ провокатори з російським акцентом знов повели «антимайданівський» натовп із маргіналів різного штибу до Шевченка, намагаючись залякати проукраїнських луганців.

Після захоплення адмінбудівель мітинги біля Шевченка більше не збирали, натомість сформувалися добровольчі загони, а молодь Луганська свою думку виявляла, розвішуючи жовто-блакитні стрічки та малюючи українські прапорці по місту. Проте, з державних установ прапори поступово зникали.

Крок на свободу

У травні Михайло бачить на зупинці оголошення про проведення псевдореферендуму. Зриваючи його, він відчуває ще не застиглий клей. Той, хто його наклеїв, десь поруч і вже викликає підмогу. Михайла били прямо на зупинці, серед натовпу людей, із якими він роками жив поруч. Жоден із сусідів, які його знали точно хоча б в обличчя, не заперечив, коли Михайла назвали бойовиком зі Львову, а перелік студентів його кураторської групи видали за відомість виплат правосєкам. Його кинули в багажник та відвезли до будівлі СБУ, де таборувались колобаранти та приїзжі з рф. Скоро в мережі з’явилось відео, як Михайла проводять крізь натовп, принижуючи його гідність. Його допитували особи з російським акцентом, вимагали, щоб він зізнався в тому, що щось мінував у Луганську, а «доказом» того були інструменти електрика, знайдені в його рюкзаку. Побиття, імітація розстрілів, погрози, що на ньому будуть перевіряти якість бронежилетів – це те, що довелося пережити Михайлу весною 2014 року.

Після референдуму 11 травня його відпустили. На початку червня Луганськ вперше почув постріли та вибухи. Почався масовий виїзд людей. Михайло, боячись повторного затримання на блокпості колобарантів та чекаючи звільнення міста, вирішив залишитися. Восени, коли окупанти стали запускати навчальний процес, з головною умовою до вчителів – пройти ідеологічну співбесіду в новій адміністрації, Михайло звільняється з коледжу та виїжджає з окупації. Найсильніше враження – це знову побачити український прапор на тлі неба, і це варте того, щоб кинути все і почати життя спочатку.

Крок Захисника

Повномасштабне вторгнення Михайло зустрічає вже в Слов’янську, у місті, де планував купити дім із великою майстернею. Першого ж дня Михайло пішов до військкомату й став до лав ТрО. Він не мав військового досвіду, але мав характер Захисника й мотивацію: «После того, что я пережил и видел, когда был в плену я вполне представлял уровень морального развития пришедших в мою страну росиян (Буча, Ирпень и другие освобожденные города – тому подтверждение). Я не хочу жить ни рядом с такими "людьми", ни, тем более, под их руководством». Це цитата з його листа, відкритого після того, як Михайло загинув у жовтні 2022 на півночі Луганщини, на шляху додому. На жаль, наразі добровольці з окупованих територій навіть не можуть бути поховані в рідній землі, яку звільняли. Віримо, що його воля буде виконана: над Луганськом здійметься український прапор, і, на жаль, з’явиться алея Героїв, які віддали за це своє життя.