Сьогодні, 31 березня, в останній день фестивалю Docudays, у київському Будинку кіно пройшла конференція «Навіщо ми це робимо? Необхідність та складність документування порушень прав людини в умовах військового конфлікту». Захід організувала Українська Гельсінська спілка з прав людини. Попри те, що зранку не багато людей змогло дістатися на дискусію, обговорення вийшло активним і цікавим.
Правозахисники та документатори розповіли про те, на чому фокусуються організації, які вони представляють, як збирається інформація та опитуються свідки і постраждалі, та до яких інстанцій потім надсилаються отримані докази.
Керівник моніторингового відділу УГСПЛ Олексій Біда зазначив, що у сфері збору доказів правопорушень велике навантаження лягає на плечі громадських організацій. Так, він мав змогу ознайомитися з документами, зібраними українською державою для подання в міжнародні суди, і характеризує їх як «мотлох», де можна було натрапити на непотрібні презентації СБУ включно зі сторінкою «Дякуємо за увагу».
Абсолютна більшість фактів правопорушень фіксується в зонах, підконтрольних «ДНР» та «ЛНР». Правозахисники зазначили, що ситуація з правами людини на цих територіях справді критична, і загалом там панує безкарність.
Аналітик IPHR Тарас Мірошниченко зазначив: «Злочини з боку українських військових теж мають місце. Наприклад, відомо про групу з вісьмох людей із батальйону «Торнадо», які тероризували Станицю Луганську, і це підтвердилося, ми самі досліджували ці порушення. Але варто розуміти, що це не системні випадки, і вони зазвичай караються. Натомість у «ДНР»/«ЛНР» це можна вважати державною політикою. Є приклад із Алчевську: сталося ДТП, приїхали «даїшники», набили мордяки обом водіям і забрали машини зі словами ''Ви не вмієте їздити''».
Утім, не всі справи, які стосуються злочинів чи то з боку сепаратистських угруповань, чи то з боку українських військових, Україна розслідує належним чином.
Координатор Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» Володимир Щербаченко розповів історію, яка сталася на Донбасі з однією дівчиною з проукраїнської родини. «Бійці одного з добровольчих батальйонів провозили її чотири години в багажнику, імітували розстріл і хотіли отримати викуп. Вона спочатку думала, що це сепаратисти. Викуп вони рештою не отримали, бо в родичі вимкнули телефон. Їй сказали: ''Ти така погана, що навіть викуп за тебе не дають''. Вона пішла написала заяву в міліцію, де їй сказали, що не підуть із пістолетами проти автоматів. На цьому розслідування й закінчилося».
Торкнулися також і проблеми дослідження порушень всередині військових частин. Олексій Біда розповів, що це дуже складно документувати через закритість армії.
«Військові частини відносяться до місць несвободи, тобто до місць, де люди утримуються проти волі, і які вони не можуть самовільно залишити. Відповідно, це не лише СІЗО і тюрми, але й дитячи інтернати, геріатричні пансіонати. Міноборони є найбільш закритою структурою, а найбільш відкритою, як не парадоксально, є Пенітенціарна служба – тому потрапити в СІЗО простіше, ніж у дитячий інтернат. Потрапити ж у військову частину найскладніше», – зазначив він.
Виконавчий директор «Центру медіареформ» Тетяна Матичак розповіла про методи перевірки інформації. Вона окреслила виклики і пастки, які загрожують українській журналістиці, і як їх оминати, аби не копіювати тактики російської пропаганди. Вона також зазначила, що політика держави щодо відкритості інформації є незадовільною. Так, у державних структурах громадські організації запевняють, що немає чого хвилюватися – за всіма випадками порушень з українського боку відкрито справи, проте це не можна розголошувати. В результаті там, де, умовно, було 100 фактів порушень, Україна не визнає жодного, а російська пропаганда говорить про 10 тисяч, і ця ситуація закритості не іде на користь суспільству.
Більша частина дискусії сконцентрувалася навколо проблеми безсторонньості. В аудиторії порушувалося питання, що вважати злочинами з огляду на «закони війни» та неоднозначність і складність деяких ситуацій. Правозахисники однозначно відповіли, що існує чіткий перелік того, що вважати воєнними злочинами, і усі без виключення випадки мають бути задокументовані.
Тарас Мірошниченко навів як приклад історію, коли група українських бійців повернулася з завдання, на якому загинув брат одного із них. Цей військовий у розпачі хотів увірватися до приміщення, де утримували сепаратистів і розправитися з ними. Але Мірошниченко, який був там присутній, попередив, що буде змушений це задокументувати, чим запобіг розправі. За кілька днів трьох сепаратистів успішно обміняли на 11 українських військових.
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презенту...
5 квітня в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентував мандрівну виставку «На Зламі». Виставка мандрує Україною з червня 2019 року і Канів став 50-м містом, яке вона відвідала.
«На Зламі» складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Виставка представляє ці суспільні проблеми через інфографіку, особисті історії свідків та постраждалих. Вона не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
Після презентації відбулося обговорення. Одна з учасниць порушила питання яким чином ми повинні себе вести після звільнення окупованих територій з людьми, які з якихось причин не змогли виїхати.
Мешканець Канева, який переїхав до міста у 2014 році з Луганська висловив думку, що з його враження з телефонних розмов – тих, хто прожив в окупації 10 років вже не повернути ментально.
Представниця СЦГІ Нестеренко Надія зазначила, що важливо в цих процесах не відкинути та не відсіяти тих людей, які зараз на окупованих територіях чекають повернення України.
«Потрібно розуміти, що є люди, які не виїхали з різних причин. Так, є відсоток, який підтримав окупацію, але він насправді значно менший, ніж прийнято про це думати. Позалишалися люди, які доглядають за лежачими родичами. Хтось не зміг інтегруватися на підконтрольній території і повернувся. Є ті, хто перебуваючи в окупації, борються за відновлення територіальної цілісності і передають розвіддані українським спецслужбам», - додала вона.
Колишня цивільна полонена, представниця ГО SEMA Ukraine Юлія Дворніченко, яка долучилася до презентації, навела приклад своїх дітей:
«За 2 роки поки я була в полоні мої діти були під «ДНР-івською» опікою. Це дуже на них вплинуло, особливо на молодшого. Коли мене звільнили і я йому зателефонувала, то почула «Мама, тут нашые (російські, - ред) самолеты летают, я им отдаю честь». Телефоном я не змогла йому пояснити. Через два місяці вдалося їх вивезти звідти, і коли вони приїхали в Київ, то якраз була масова атака росіян. І він одразу все зрозумів сам».
Вона продовжила, що для інтеграції молоді та дітей, які повертаються з окупованих територій важливо створювати простори для спілкування з однолітками:
«В мене прохання до громад, до молоді, щоб ви приділяли увагу дітям, молоді ВПО. Щоб не було булінгу, щоб підтримували таких дітей. Якщо є такі можливості, то створювали різні платформи для спілкування, де вони зможуть познайомитися з новими друзями, адже більшість їхнього кола спілкування лишилося на окупованих територіях».
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбулася за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Презентація виставки «На Зламі» відбувається в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр гром...
5 квітня о 13:00 в м.Канів, Черкаська область у приміщенні Міського будинку культури (вул. Кошового, 1) Східноукраїнський центр громадських ініціатив презентує мандрівну виставку «На Зламі».
Виставка складається з 18 стендів, кожен з яких присвячений одній із проблем – «зламам», які відбулися з українським суспільством з 2014 року внаслідок війни. Cтенди є двосторонніми. На одній стороні стендів розміщено уривки зі свідчень, зібраних правозахисниками, від людей, постраждалих під час війни. На другій стороні стендів розміщені ілюстрації – збірний образ, який доповнює історії та візуалізує проблему, якій присвячено стенд. Інфографічні зображення урівноважують суб’єктивні висловлювання героїв виставки об’єктивною інформацією – даними соціологічних опитувань, результатами наукових досліджень, статистикою.
Виставка демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, невизначеність, життя у правовому вакуумі, руйнування сімейних зв’язків, злам звичного життя та незаконні ув’язнення цивільних на непідконтрольній території України, труднощі адаптації ВПО. Тут же розміщено свідчення постраждалих від сексуального насильства та родичів зниклих безвісти.
«На Зламі» не лише пропонує інформацію про пережиті українцями суспільні трансформації, але і дає можливість замислитись над питаннями про відновлення справедливості та реінтеграцію окупованих територій.
З червня 2019 року виставка мандрує Україною. Канів буде 50-м містом, яке вона відвідає.
Презентація виставки «На Зламі» в м. Канів відбудеться за сприяння ГО «Разом» та Міського будинку культури.
Запрошуємо на відкриття!
Презентація виставки “На Зламі” відбудеться в рамках проєкту "Підсилення громадянського суспільства для трансформації культури пам'яті - ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України", що реалізується громадськими організаціями Kurve Wustrow (Німеччина) та Східноукраїнським центром громадських ініціатив (Україна) спільно з партнерами за підтримки Федерального уряду Німеччини.
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського пр...
18-19 березня в столиці Болгарії, м.Софія в просторі «Український вулик» та Софійському університеті Святого Климента Охридського правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» провели презентації книги «Місто, з якого почалася війна» та обговорили виклики російської агресії для пострадянських країн.
До презентацій приєдналися українці, які живуть в Болгарії, студенти, викладачі та місцеві активісти.
Співавторка книги, аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Нестеренко Надія висвітлила розділ книги, присвячений російській пропаганді. На прикладі Слов’янська вона розповіла, які методи застосовували для впливу, як до нагнітання ситуації була залучена церква Московського патріархату та громадські організації, керовані агентами РФ.
Голова ГО «СЦГІ» Володимир Щербаченко зазначив, що метою даного візиту правозахисників є не лише презентація книги, а й обговорення того, як стримати російську агресію.
«Хочемо дізнатися чи відчуваєте ви тут російський вплив. Цікаво почути, що українці можуть робити в Болгарії, для того, аби протидіяти цьому російському впливу і наближати перемогу. Нам важливо зрозуміти як болгари бачать роль своєї країни у стриманні російської навали. Українцям самотужки складно захищати території країн, які росіяни відносять до сфери власного впливу, і ми б хотіли знати як ця ситуація сприймається в сусідніх слов'янських країнах».
Під час обговорення учасники розповіли, що в Болгарії російська пропаганда продовжує бути активною. Ідеологічна обробка болгарського суспільства велася ще до 2014 року, а у 2022 досягла своєрідної кульмінації. Неправдива інформація поширюється як щодо України, так і Євросоюзу / НАТО.
В умовах традиційно сильного російського інформаційного впливу новини про Україну регулярно закінчуються коментарями російських політиків щодо ситуації.
«До візиту Володимира Зеленського минулого літа, сюди до Болгарії, болгарські журналісти не використовували слово війна. Лише спеціальна воєнна операція, конфлікт…», - з обуренням розповідали учасники.
Водночас в протидію дезінформації включилася болгарська громадськість і зараз вони активно займаються перекладом інтерв’ю та новин з української на болгарську.
Про важливість ролі громадського суспільства для відбиття атак окупантів підкреслила професор кафедри управління соціальними комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, тричі переселенка Ірина Іванова:
«Нам, харків'янам вдалося двічі чудом відбитися. І я це сприймаю не тільки як чудо, а як роботу суспільства. Не держави. Власне, тоді я відчула, що є громадянське суспільство, і що тільки в ньому і може бути порятунок».
Презентації пройшли у співпраці з Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г
