Сьогодні, 31 березня, в останній день фестивалю Docudays, у київському Будинку кіно пройшла конференція «Навіщо ми це робимо? Необхідність та складність документування порушень прав людини в умовах військового конфлікту». Захід організувала Українська Гельсінська спілка з прав людини. Попри те, що зранку не багато людей змогло дістатися на дискусію, обговорення вийшло активним і цікавим.
Правозахисники та документатори розповіли про те, на чому фокусуються організації, які вони представляють, як збирається інформація та опитуються свідки і постраждалі, та до яких інстанцій потім надсилаються отримані докази.
Керівник моніторингового відділу УГСПЛ Олексій Біда зазначив, що у сфері збору доказів правопорушень велике навантаження лягає на плечі громадських організацій. Так, він мав змогу ознайомитися з документами, зібраними українською державою для подання в міжнародні суди, і характеризує їх як «мотлох», де можна було натрапити на непотрібні презентації СБУ включно зі сторінкою «Дякуємо за увагу».
Абсолютна більшість фактів правопорушень фіксується в зонах, підконтрольних «ДНР» та «ЛНР». Правозахисники зазначили, що ситуація з правами людини на цих територіях справді критична, і загалом там панує безкарність.
Аналітик IPHR Тарас Мірошниченко зазначив: «Злочини з боку українських військових теж мають місце. Наприклад, відомо про групу з вісьмох людей із батальйону «Торнадо», які тероризували Станицю Луганську, і це підтвердилося, ми самі досліджували ці порушення. Але варто розуміти, що це не системні випадки, і вони зазвичай караються. Натомість у «ДНР»/«ЛНР» це можна вважати державною політикою. Є приклад із Алчевську: сталося ДТП, приїхали «даїшники», набили мордяки обом водіям і забрали машини зі словами ''Ви не вмієте їздити''».
Утім, не всі справи, які стосуються злочинів чи то з боку сепаратистських угруповань, чи то з боку українських військових, Україна розслідує належним чином.
Координатор Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» Володимир Щербаченко розповів історію, яка сталася на Донбасі з однією дівчиною з проукраїнської родини. «Бійці одного з добровольчих батальйонів провозили її чотири години в багажнику, імітували розстріл і хотіли отримати викуп. Вона спочатку думала, що це сепаратисти. Викуп вони рештою не отримали, бо в родичі вимкнули телефон. Їй сказали: ''Ти така погана, що навіть викуп за тебе не дають''. Вона пішла написала заяву в міліцію, де їй сказали, що не підуть із пістолетами проти автоматів. На цьому розслідування й закінчилося».
Торкнулися також і проблеми дослідження порушень всередині військових частин. Олексій Біда розповів, що це дуже складно документувати через закритість армії.
«Військові частини відносяться до місць несвободи, тобто до місць, де люди утримуються проти волі, і які вони не можуть самовільно залишити. Відповідно, це не лише СІЗО і тюрми, але й дитячи інтернати, геріатричні пансіонати. Міноборони є найбільш закритою структурою, а найбільш відкритою, як не парадоксально, є Пенітенціарна служба – тому потрапити в СІЗО простіше, ніж у дитячий інтернат. Потрапити ж у військову частину найскладніше», – зазначив він.
Виконавчий директор «Центру медіареформ» Тетяна Матичак розповіла про методи перевірки інформації. Вона окреслила виклики і пастки, які загрожують українській журналістиці, і як їх оминати, аби не копіювати тактики російської пропаганди. Вона також зазначила, що політика держави щодо відкритості інформації є незадовільною. Так, у державних структурах громадські організації запевняють, що немає чого хвилюватися – за всіма випадками порушень з українського боку відкрито справи, проте це не можна розголошувати. В результаті там, де, умовно, було 100 фактів порушень, Україна не визнає жодного, а російська пропаганда говорить про 10 тисяч, і ця ситуація закритості не іде на користь суспільству.
Більша частина дискусії сконцентрувалася навколо проблеми безсторонньості. В аудиторії порушувалося питання, що вважати злочинами з огляду на «закони війни» та неоднозначність і складність деяких ситуацій. Правозахисники однозначно відповіли, що існує чіткий перелік того, що вважати воєнними злочинами, і усі без виключення випадки мають бути задокументовані.
Тарас Мірошниченко навів як приклад історію, коли група українських бійців повернулася з завдання, на якому загинув брат одного із них. Цей військовий у розпачі хотів увірватися до приміщення, де утримували сепаратистів і розправитися з ними. Але Мірошниченко, який був там присутній, попередив, що буде змушений це задокументувати, чим запобіг розправі. За кілька днів трьох сепаратистів успішно обміняли на 11 українських військових.
Впродовж 2023 року російські військовослужбовці продовжили здійснювати на території України ряд порушень норм МГП - умисні вбивства ...
Російські військовослужбовці на території України продовжують порушувати норми міжнародного права. Зокрема, впродовж 1 червня 2023 п...
З початку повномасштабного вторгнення РФ Східноукраїнський центр громадських ініціатив регулярно фіксує випадки умисних вбивств, нап...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г