В одному з містечок Луганської області під пильним наглядом опинилася родина вчителів. Маючи незмінну проукраїнську позицію та показуючи приклад учням і колегам, Аркадія та Стас змушені були виїхати до іншого міста, коли почалася активна фаза бойових дій.
В один із останніх разів, коли подружжя їздило на українські блокпости з гостинцями українським військовим, почався активний обстріл позицій противником. Айдарівці, які отримали наказ про відхід з блокпосту, переконали вчителів якомога швидше взагалі полишити місто заради власної безпеки. На збори було 20 хвилин, адже місто було в оточенні.
Складно було вчителям зі стажем, з намету у Сватове (наметове містечко для внутрішньо-переміщених осіб було транзитним пунктом. - Прим. авт) спостерігати, як діти ідуть першого вересня до школи. Зі стажем вони також мали проблеми, адже трудові книжки були не закриті і залишалися на окупованій території.
Визнавати самопроголошену владу постраждалі не хотіли. Покидаючи рідний дім у вересні, родина вчителів могла лише підозрювати, що їхню квартиру в Лутугине буде розгромлено і розграбовано. Як сусідка не намагалася чинити опір і пояснювати, що квартира належить родині порядних вчителів, на озброєних ополченців пояснення не діяли. Найпершою претензією незаконних загарбників було те, що в цій квартирі живуть бандерівці, що вони давали купатися там фашистам (так називали українських військових. - Прим. авт.). У покарання за такі дії, за хибні погляди власників, особи зі зброєю дали собі право вилучити квартиру.
Тоді ситуацію із загарбаним майном могло врятувати лише те, що за документами квартира належала матері потерпілих. Саме пані Лариса, надаючи документи, доводила, що ніякі бандерівці у тій квартирі не мешкають, а житло окупанти мають звільнити. Літня жінка посилалася на те, що Плотницький розпорядився не чіпати пенсіонерів. Однак згодом ополченці зайняли квартиру сестри Стаса. Марія намагалася йти на контакт з окупантами, аби забрати з квартири хоча би батькові листи, але безрезультатно.
Досить ризиковано було сім’ям повертатися в рідне містечко. Але у вересні, коли території були окуповані, помер батько родини. Його не було змоги навіть належно поховати. Донька та невістка поїхали до матері в Успінку. Там своїми силами і поховали батька. Ритуальних служб уже в селищі не було. А ополченці все слідкували за жінками і допитувалися, коли приїдуть їхні чоловіки.
Родина розповіла і про інші випадки “покарань”, які вчиняли ополченці тим, хто їх не підтримував. Жінка, яка носила молоко українським військовим, зникла безвісти, а потім її тіло привезли похоронити. Один із міліціонерів, який у 2014 залишився на українському боці, потрапив до ополченців у полон, де ті вчиняли наругу (змушували їсти український паспорт, вибили чоловіку зуби).
Нині міста продовжуть перебувати під владою самопроголошеної республіки “ЛНР”, а мешканці, яких стає все менше, практично не виходять на вулицю через небезпеку обстрілів та поведінку бойовиків.
Імена постраждалих осіб, про яких ідеться у статті, вигадані з метою безпеки. Ми гарантуємо конфіденційність свідчень та надаємо безкоштовну правову допомогу. Закликаємо осіб, які постраждали під час конфлікту або стали свідками грубих порушень прав людини, повідомляти про такі порушення організації-члени Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» у спеціальній формі на сайті.
Впродовж 2023 року російські військовослужбовці продовжили здійснювати на території України ряд порушень норм МГП - умисні вбивства ...
Російські військовослужбовці на території України продовжують порушувати норми міжнародного права. Зокрема, впродовж 1 червня 2023 п...
З початку повномасштабного вторгнення РФ Східноукраїнський центр громадських ініціатив регулярно фіксує випадки умисних вбивств, нап...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г