Тюрми і катівні Алчевська: Військкомат

14.04.2016

Location icon вулиця Горького, 35, Алчевськ, Луганська область, Україна


У 2014-2015 роках Алчевськ контролювався переважно батальйоном «Призрак», який очолював польовий командир Олексій Мозговий, убитий у травні 2015 року. Члени цього формування та інші «ополченці» утримували людей у будівлі військкомату в центрі міста, на вулиці Горького.

«Камери» військкомату

Імпровізованими камерами слугували приміщення у підвалі військкомату, розташовані вздовж довгого коридору – всі різного розміру і з різними «зручностями». Так, одних в'язнів могли тримати в маленькому радіовузлі 2 на 3 метри, інших – у більш просторому навчальному класі.

Частину людей, зокрема з лав самих «ополченців», затримували за розпивання алкоголю та за різні «адміністративні порушення». Для них була відведена окрема кімната з електричною грубкою і чайником. По периметру кімнати стояли стільці. У центрі столи були зсунуто, щоб утворилися нари. Найчастіше ув’язнених годували не готовою їжею, а просто видавали пачку крупи на весь підвал, і кашу ходили варити в цю кімнату.

Найдальша кімната метрів 6х6, там стояли шкільні столи. Їх зібрали в один кут і великі нари вийшли, стільці по периметру стояли, чайник, електропічки.

Також людей затримували за проукраїнські погляди або за підозрою в допомозі українській армії. Є свідчення, що частину так званих «буйних» і «правосеків» тримали на «гауптвахті», в окремому приміщенні підвалу.

Там довгий коридор, збоку була гаупт-вахта місцева, солдати сиділи. Там або особливо буйних закривали або тих, кого вважали «правосеками». Це найстрашніше слово було.

Загалом жінок і чоловіків намагалися розділяти, проте в розповідях постраждалих йдеться і про випадки спільного утримання чоловіків і жінок.

Як правило, затриманих везли (іноді – з іншого населеного пункту), не повідомляючи, куди їх переправляють. Також не дозволяли повідомити про місцезнаходження родичам або сусідам. Так, колишні в'язні розповідають, що здогадалися, де вони перебувають, лише коли їх відвели в колишню кімнату-радіовузол, де був стенд із планом евакуації та написом «Алчевський військовий комісаріат». Двоє затриманих описують це приміщення:

Кімната наша була 2х3 м, без вікон, з двома лавками, ліхтарем. Було видно, що там до нас вже утримували когось. Одна лавка використовувалася як тапчан, сумка з протигаза, як подушка. Був дерев'яний ящик, на якому, видно було, що хтось спав. В одному кутку до стелі були складені ящики. Двері були дерев'яні, нас не зачиняли, підкладали ганчірку, щоб не відчинялася. Світло вмикалося в коридорі. Охорона вмикала, вночі вимикала.

Ось така кімнатка... Десь 2х3м. Ящиками всілякими заставлена, радіоприймачами, ящики такі з осередками під картотеку... потім визначилися, давай ми з цих ящиків щось конструювати. Конструювали на ніч одну, на день – іншу конструкцію.

Опис іншої «камери»:

Було холодно і душно. У мене була камера (квадратів 40-50), колишній навчальний клас із цивільної оборони... Загалом у підвалі було близько 50 людей (здебільшого через пиятику та адмінпорушення), їх уночі били регулярно. Спали на підлозі. Мені дали килимок із машини, на якому я міг спати.

Нормальної вентиляції у приміщеннях не було. У кімнатах просто відкривали двері для провітрювання. Повітря при цьому було затхле, особливо з огляду на, що помитися у в'язнів не було можливості. Температура теж не регулювалася, було то спекотно, то холодно. Приміщення було брудним. Світло охоронці вмикали і вимикали на свій розсуд.

Приміщення, в якому нас тримали, було дуже брудним. Здавалося, що там сто років не прибирали. У кімнатах і коридорі було дуже брудно. Спочатку було дуже жарко, ночами холодно, ми замерзали. Самі себе обіймали руками, бо не могли спати від холоду.

Побут в'язнів

Щоб вийти в туалет, потрібно було зібратися групою бажаючих і попросити охоронців. В туалет водили поверхом вище. Однак чоловікам пропонували мочитися просто в умивальник, який розташовувався в коридорі. З цього ж умивальника доводилося пити воду, яка була поганої якості – по суті технічна.

Харчування було нерегулярним, траплялося, що ув'язнених не годували по кілька днів. Часто видавали суху крупу на весь підвал, і цю крупу варили в камері «адмінпорушників» (деякі свідки характеризували їх як «алкашів» і «бомжів»), де знаходилися електропічки. Відповідно, каша була без солі й олії. Крім того, іноді її не вистачало на всіх в'язнів. Ув'язнені цієї камери могли також заварювати собі чай – використану заварку потім забирали люди з інших камер, сушили її на батареї і використовували повторно, по декілька разів. Бувало, що охоронці приносили їжу з їдальні, розташованої поверхом вище, де вони самі харчувалися. Це міг бути хліб, каша, оладки, один охоронець раз почастував ув'язнених жінок пловом. Був також період, коли бойовикам вдалося налагодити одноразове харчування:

Якраз харчування налагодилося... конвой із Росії зайшов, підвал їжею завалили. Каша була з маслом, хліб білий, ми в шоці були. Годували раз на день. Іноді самі собі варили.

Розпорядок у підвалі військкомату залежав від обстановки «на фронті». В одні періоди ув'язненим не дозволяли виходити з камери, в інші – коли з військкомату пішла велика частина охоронців – можна було виходити з камер по одному, справляти нужду в раковину або приходити до «адміністративних» варити кашу.

Чоловіків із ранку виводили на примусові роботи, приводили назад у другій половині дня, або увечері. Свідки розповідають, що в'язнів змушували копати ями під могили («ті ями копали, бригада трунарів приїжджала. Всі в багнюці приїжджали»).

Побиття, допити і медична допомога

Як і в багатьох інших місцях несвободи на Донбасі, затримані зазнавали побиттів і тортур. Допити, часто супроводжувані побоями, проводилися на першому поверсі. Є свідчення про те, що затриманим капали на ноги розплавленим пластиком.

Спати не давали нічні побиття людей у підвалі. Мене після перших допитів із побиттям... ніхто не чіпав. Решту били постійно.

У нього на ногах були рани, які йому заподіяли під час катувань бойовики. Вони підпалювали пластикову пляшку і капали йому на ноги.

Крім насильства на допитах, «ополченці» могли розважатися, заходили в камери і били в'язнів або стріляли. Як вказали деякі постраждалі, бойовики перебували в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Одного разу хтось із бойовиків напився і погрожував усім зброєю, змушуючи лягати на підлогу. Спочатку всі довго кричали, а потім пролунали автоматні черги.

У військкоматі була медчастина, і охоронці на прохання відводили туди в'язнів. Однак лікарі і медсестри ставилися до затриманих прохолодо. Могли дати таблетку, поміряти тиск, проте часто ігнорували скарги. Як зазначають постраждалі, медична допомога була «формальністю», медперсонал ставився до хворих недбало.

Кілька разів приходив лікар, жінка років 60, питала, у кого що болить, і все. Жодної медичної допомоги вона не надавала. У мене на очах на третій день після побиття помер чоловік (я кликав медичну допомогу, але її не надали).

Останні новини

Акція протесту "Нагадай про кожного", м. Київ

В Києві та інших містах пройшла акція на підтримку полонених та зниклих безвісти. Серед вимог — прийняття законів про статус полонених та воєнні злочини

10 жовтня в Києві та інших містах пройшла акція на підтримку полонених та зниклих безвісти «Нагадай про кожного».  Про це повідомляє...

Правозахисники та колишні полонені вимагали від Верховної Ради ухвалити закон про воєнних злочинців

Фото: Суспільне 15 вересня під Верховною Радою України відбулася акція з вимогою прийняти законопроект №2698 «Про внесення змін до ...

Результати опитування

53% українців вважає, що до кримінальної відповідальності за співпрацю з органами «ДНР» та «ЛНР» мають бути притягнені лише винні у воєнних злочинах, - результати опитування

  53% українців вважають, притягнутими до кримінальної відповідальності за співпрацю з органами влади так званих «ДНР»/ «ЛНР» мають ...

Контакти

(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г