Луганську облдержадміністрацію було захоплено 29 квітня 2014 року. Кілька тисяч проросійських активістів, скандуючи «Росія! Росія!», штурмували будівлю на площі Героїв ВВВ. Правоохоронці не чинили супротиву. Над Луганською ОДА вивісили прапор РФ.
В ОДА сепаратисти облаштували собі військову комендатуру. Нижній, напівпідвальний поверх перетворився на в’язницю, де одночасно утримувалися десятки, а то й сотні людей. Деякі лишалися у цій тюрмі місяцями. Хоча ОДА не набуло такої лихої слави, як Луганське СБУ, все ж практично всіх затриманих били, а деяких, переважно «політичних», і серйозно калічили.
Судячи з описів свідків, в обладміністрації було декілька приміщень, в кожному з яких могли одночасно перебувати десятки затриманих. Чоловіків тримали окремо від жінок. Також цивільні не бачили військовополонених.
...Военнопленных, как я понимаю, приводили и уводили. Их там долго не держали. Когда военных приводили, закрывали все камеры, их проводили по коридору, чтоб никто не видел…
Утім, відомо про окремі випадки утримання військових в ОДА. Так, у червні кореспондент видання Vgorode повідомив про двох танкістів Нацгвардії, захоплених під час боїв біля селища Металіст (там само у той же день було захоплено і Надію Савченко). Їх привезли до Луганскої ОДА. Втім, журналістам не дозволили їх побачити. Також відомо про перебування в ОДА бійця батальйону «Айдар» Юрія Крижберського.
За словами одного з потерпілих, була постійна ротація ув’язнених, нових привозили, когось забирали – відпускали чи транспортували до іншого місця. Переважно це було місцеве населення, затримане за розпиття спиртного, порушення комендантської години, за скаргою родичів чи сусідів, ті, хто опинилися «не в тому місці», та ті, чиє обличчя просто не сподобалося озброєним людям.
В мене склалося враження, що в них треба виконувати завдання, – у тих, хто службу несе. Виконати завдання наловити, а кого наловили – вже неважливо. Посадили, посидів тиждень, попрацював, попресували, попринижували, й усе.
Було також немало тих, хто потрапив до підвалів Луганської ОДА за звинуваченням у проукраїнських симпатіях та допомозі українській армії. Серед таких, зокрема, була місцева 74-річна напівглуха жінка, яку називали «коректувальником Правого сектору» (про неї докладніше у секції Спогади).
Колишні в’язні також розповідають, що були випадки, коли до ОДА приїжджали представники ОБСЄ, і тоді ув’язнених, які могли бути зверху на роботах, ховали по підвалах, щоб спостерігачі не бачили («Ну що, ОБСЄшники мило торохтіли з цими…»).
Звільняли тому, що сплив термін ув’язнення (в кого він був призначений – багато людей затримувалися на невизначений термін), завдяки сплаті викупу, в рамках обміну полоненими. Є й окремі свідчення про тих, чиє життя скінчилося в стінах Луганської ОДА.
Багатьох тримали у складському приміщенні. Оскільки там раніше зберігалася оргтехніка, ця кімната була доволі простора, з прийнятною вологістю і температурою. Вікон не було, утім можна було вмикати і вимикати світло. Вентилювалося приміщення через відчинені двері.
Я думаю что 20 кв.м. там было, при чем там была еще вторая комнатка, в которую мы даже не забирались, оттуда мы взяли пенопласт, который положили себе под голову, когда спали. Помещение, в котором мы оказались, было складом компьютерной техники: мониторы на полках стояли, какая-то установка типа переплетного, большой станок, пара столов, на полу лежал картон, бывшие упаковки от компьютеров, вот собственно на этом мы спали.
Інше місце, де жили люди – бойлерна. За описами, це було велике приміщення, метрів 15 завдовжки і до 5 метрів завширки. В центрі стояв бойлер. Також були шкафи, столи, але не було ліжок. Тож люди спали на картоні, на стільцях, на столах, під столами, у шафах тощо. Одночасно там утримували від 30 до 55 людей.
Один ув’язнений свідчить, що протягом тижня у цьому приміщенні не було електрики. Півсотні людей, що на той час там утримувалися, лишалися взагалі без світла, оскільки вікон у бойлерній, звісно, теж не було.
Жінок тримали в архіві. Там валявся мотлох, паспортні бланки, канцелярські книги. Для спання люди прилаштували пластикові столешні, на них поклали матраси. Також спали на полицях стелажів. Пізніше з примусових робіт дехто приносив спальну білизну, щоправда, в ній заводилися блощиці.
Ще одне підвальне приміщення виглядало як колишня кухня або кімната для миття посуду, бо там був стіл-мийка. У цій кімнаті було вікно з решіткою, яке виходило у подвір’я ОДА. При цьому штучного освітлення не було. Утримувалися до 12-13 людей. Один із в’язнів розповідає, що сам спав на підвіконні, інші – на підлозі чи на столі. Під голову клали пляшки з водою. Він також згадує, що там разом із чоловіками утримувалася одна жінка.
Деяких в’язнів кидали у холодильник. Хоча він не фунціонував, було дуже холодно. Лежати доводилося на кафельній підлозі. Цей холодильник був герметичним, і повітря вистачало на кілька годин. Освітлення відсутнє. Тих, хто перебував у цьому приміщенні – часом протягом кількох діб – не поїли, не годували і навіть не виводили в туалет, тому ув’язнені ходили під себе.
Один із в’язнів також згадує про «кімнату журналіста», розташовану в кутовій частині підвалу ОДА, з південно-східного боку. Це було приміщення, де його били і «допитували». Інший свідок – жінка – розповідає, що її заводили до кабінету з написом «Спецназ Росії», де вона мала змогу зателефонувати рідним (з власної волі одного з охоронців – загалом дзвінки не дозволялися).
В’язні розповідають, що питну воду набирали у пляшки в туалеті, коли охоронці їх туди виводили. Загалом для справляння малих потреб протягом дня у камерах стояли пластикові пляшки. Одні опитувані свідчили, що їх виводили вранці, інші кажуть – що ввечері, після їди. Одна з ув’язнених жінок розповідає, що спочатку їх виводили у туалет під конвоєм, а потім можна було просто вийти з камери, крикнути вартовим, що в туалет, і самостійно сходити.
Годували один раз на день – о 22:00. В’язнів виводили до їдальні. Тим, хто не міг ходити, інші в’язні приносили порції у камери. Про якість їжі в’язні відгукуються по-різному – вочевидь, через те, що харчування змінювалося з часом, утім зазначають, що в кожному разі для хворих та тих, хто працював, харчування було незадовільне.
О 22:00 щодня давали тарілку сухої каші і шматок хлібу. Ані жиру, ні олії, ані гарячої води не було. Перед тим, як годували, нас били або в камері, або в коридорі, «щоб апетит був кращий».
Замість прогулянок виводили на примусові роботи. Є згадки про те, що о 2:00 ночі був «перепис» – чоловіків для цього виводили з камер у коридор. Жінок не будили, бо наглядачка звіряла список звечора.
Керівники «ополченських» підрозділів набирали в ОДА людей для примусових робіт. Бранців вивозили на так звану «націоналізацію», наприклад, розбирати і вантажити товари з захоплених супермаркетів та складів. Багатьох залучали до розвантаження боєприпасів та зброї, що привозили на вантажівках («їздили розвантажувати снаряди у Краснодон, Молодогвардійськ, Суходол») – як деякі опитувані припускають – із Росії.
Використовували для прибирання приміщень і території, для господарських робіт, таких як робота на кухні чи прання. Вивозили в аеропорт розбирати завали. Змушували виносити меблі з готелю "Імперіал" та розміщати їх у кабінетах ОДА. Також в’язнів брали допомагати вивозити з міського моргу трупи, після того, як там вимкнулася електрика – потім тіла ховали у спільних могилах.
В будівлі ОДА ми вантажили в пакети документи, як я розумію, що стосуються Партії Регіонів, потім виносили їх у двір. У дворі їх спалювали. За кожен день я виносив близько 100 мішків.
На примусові роботи забирали або «дисциплінарних» (як випливає зі свідчень із інших місць несвободи, нерідко місцевих затримували власне з метою поповнити лави робочої сили), або тих, хто відсидів більше певного строку, наприклад місяць і більше. Із цим були пов’язані страхи в’язнів – адже доля «невиводних» (кого не виводили на роботи) вважалася непевною:
Ще одна така фішка з'явилася впливу психологічного. На роботу, щоб було зрозуміло, не всіх виводили, вийти на роботу – це певна преференція. Ти вже в певній категорії. Якщо ти «невиводний», це означає, що ти взагалі ніби... зовсім твої справи кепські.
Оскільки затриманих просто так на вулицю не виводили, то примусові роботи давали в’язням можливість побути на свіжому повітрі. Нагоду розім’ятися сприймали з радістю, навіть, якщо це були роботи у приміщеннях:
Там де прали – там було вікно відкрите навстіж і було видно вулицю. Ну, не вулицю, а двір цієї адміністрації, все одно, ти бачиш дерева ті і шматочок неба.
Крім цього, на роботах могли зайвий раз погодувати. Бувало і таке, що ввечері їжу видавали лише тим, хто вдень працював (звісно, в таких випадках в’язні ділили порції на всіх).
Згідно зі свідченнями, затриманих чоловіків, які потрапляли в ОДА, били майже всіх. Також били деяких жінок. Особливо жорстоко поводилися з «політичними», мародерами та звинуваченими у згвалтуванні. Наслідками були переламані кістки, пошкодження мозку, відбиті внутрішні органи, вже не кажучи про гематоми та порізи. Одного чоловіка били по голові так сильно, що в нього відібрало мову, і він почав зв’язно розмовляти лише через тиждень.
Были люди, поштрыканные ножами, с простреленными ногами были... Сколько там ходило, что сначала понять не могла – что они одинаково шкутыльгают. Колени простреленные. Перебитые. Там поначалу обрабатывали всех при поступлении.
Певно, немає потреби уточнювати, що допити не фіксувалися належним чином, затриманим не роз’яснювалися права і адвокатів також не було. На допитах часто задавали безглузді запитання.
Принаймні один опитаний правозахисниками в’язень Луганскої ОДА заявив, що був безпосереднім свідком смертей внаслідок катувань.
Когда я был в Луганске, при мне двоих убили, одного – из «Правого сектора», автоматом ему голову проломили.
Були також непрямі свідчення на рівні чуток, зокрема про нібито розстріляного охоронця, який гвалтував свою малолітню сестру.
Східноукраїнський центр громадських ініціатив, Правозахисна коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі»
Впродовж 2023 року російські військовослужбовці продовжили здійснювати на території України ряд порушень норм МГП - умисні вбивства ...
Російські військовослужбовці на території України продовжують порушувати норми міжнародного права. Зокрема, впродовж 1 червня 2023 п...
З початку повномасштабного вторгнення РФ Східноукраїнський центр громадських ініціатив регулярно фіксує випадки умисних вбивств, нап...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г