Тюрми Сніжного: Відділок МВС

21.06.2016

Location icon вул. Міліцейська, 2, Сніжне, Донецька область


Сніжне – це шахтарське містечко на пагорбах, яке практично зрослося з Торезом і декількома селищами. Здебільшого воно складається з одноповерхової забудови; також є доволі депресивний на вигляд район Черемушки (це стандартна назва для кварталів з типовими панельними будинками, зведеними за часів Хрущова).

Влітку 2014 року поряд проходила лінія фронту і велися запеклі бої. Причому бойові дії, згідно зі свідченнями військових, які побували в полоні, вела саме російська армія. Зокрема, проти українців воювали десантники із Пскова – про це ті самі повідомляли полоненим. Військова техніка була позначена білими колами з крапкою посередині.

Сніжне – це такий «клондайк», із Росії туди йшло все. Все що вони їли, і залізо, і вони самі. Пайки – тільки Росія, сигарети – російські.

Військовополонених росіяни передавали «ополченцям». Велика частина захоплених людей утримувалася у відділку МВС Сніжного. Так, у серпні 2014 року тут одночасно перебувало понад 200 українських солдатів.

Камери

Частина полонених перебувала в камерах відділку міліції, частина – у гаражах. Утримувалися чоловіки, проте є згадка і про жінку – подругу затриманого наркозалежного. Її тримали на вулиці в альтанці.

Камери були переповнені. В двомісні могли помістити 5-8 осіб. У камері, розрахованій на п'ятььох людей, перебувало понад 30. Працювала вентиляція, її вмикали і вимикали охоронці. Полонені кажуть, що вона мало допомагала, в камерах було дуже душно, враховуючи кількість людей. Крім того, там же курили. Вікна були засклені склоблоками.

Туалет був у камерах – по суті діра в підлозі, відокремлена перегородкою. Також був умивальник, воду вмикали і вимикали охоронці. Раз на тиждень водили в душ. Їжа була мізерною – раз на добу приносили пару черпаків несоленої каші або юшки, давали хліб, чай. Поява гуманітарної допомоги поліпшила харчування.

На прогулянку виводили через день, на півгодини. У камерах і у дворі було відеоспостереження.

Гаражі

Гаражів на території МВС було два, в кожному утримувалися близько 50 осіб. Ці приміщення були площею близько 15-20 метрів. Вікон не було, бетонна підлога. Було спекотно, вентиляції не було. Восени навпаки стало холодно. Приміщення було дуже брудним. Денне світло надходило лише через прочинені двері. Дах сильно протікав і після дощу ще кілька днів накрапало. Бранці виходили зі становища, приносячи з примусових робіт шматки лінолеуму і роблячи навіси.

Люди спали на дверях, на клаптиках лінолеуму або просто на підлозі. Потім самі змайстрували з дощок двоярусні нари, волонтери привезли кілька ковдр. Через деякий час бранцям принесли телевізор, який ловив тільки український канал «1+1».

Воду пили з діжки – можна було набирати з краника. Цю ж воду використовували, щоб випрати одяг і помитися.

Спершу годували раз на добу – черпак юшки і шматок хліба. Як розповідають колишні полонені, суп являв собою несолону воду з крупою, без картоплі. Цього харчування не вистачало, в’язні голодували. Через деякий час прийшли передачі з продуктами і речами, після чого годувати стали краще, давали рибні консерви, картоплю, кашу.

У туалет виходили самі на вулицю, запитавшись дозволу в охоронців. Після того, як гаражі обнесли парканом, в’язн’ям дозволялося ходити територією.

Щоранку о сьомій годині полонених піднімали на шикування. Питали, чи потрібна кому медична допомога. Перераховували і відправляли на примусові роботи.

Біля сьомої години ранку нас будів «Старший» із позивним «017». Він офіцер (діючий чи ні, не знаю) російської армії, так як він говорів, что це в нього вже четверта війна. У него був шеврон «Вежливые люди», тобто такий же, як були у Криму. Він там був старшим. Він нас піднімав і зачітував списки, хто на які роботи іде. После цього нас вантажили в автобуси и везли на роботи.

Насильство

Як правило, до українських військовополонених не застосовували тортур і жорстоких побоїв, адже передбачалося, що їх обмінюватимуть. Однак все ж мало місце застосування сили, приниження, погрози. Окремих в’язнів били дуже жорстоко, пошкоджуючи внутрішні органи та ламаючи кістки.

Сергій Гаков, що пробув у МВС Сніжного 22 дні, розповів Радіо Свобода, що його били, однак не сильно старалися, щоб не зірвати обмін:

У перший день (били) досить активно. Потім просто не мало сенсу це робити, тому що єдиною умовою обміну було, як я потім дізнався, що з нами нічого не станеться. Але у мене був, як би це м'якше сказати, нетоварний вигляд для обміну доволі тривалий час.

Ставлення до полонених було різне. Хтось заради розваги обіцяв ногу прострелити, або вухо відрізати, а хтось навпаки припиняв всі це звірство. Конфліктів на роботах було багато. Били часто сильно, зуби вибивали.

Після серйозних втрат ополчення часто звіріли наші наглядачі. Знущатися над нами починали. Прикладами по обличчю били.

Описаний випадок із затриманням місцевого жителя дозволяє припустити, що якби не можливість обміну, то ставлення могло б бути вкрай жорстоким:

Був такий випадок, коли до нас, до полонених, привели місцевого жителя, прив'язали його до старого УАЗика під палючим сонцем. Він там так і помер без їжі й води. Бойовики казали, що за мародерство.

Медична допомога

Багато ув'язнених свідчать, що медична допомога практично не надавалася. В «ополченців» не було медикаментів, хіба що найпростіші, на кшталт анальгіну. Робили перев'язки. Лікування деяких полонених обмежувалося тим, що їх звільняли від робіт. Одному хворому на цукровий діабет, який не був на інсулінозалежним, допомагали тим, що давали цукерку.

Був один або два випадки, коли від тяжких робіт у хлопців був геморой. Тоді їх вивозили до лікарні Сніжного.

Хлопцеві робили укол, але не потрапили в вену, а потрапили в м'яз. Пеніциліном, здається, кололи. Воно у нього там все почало роз'їдати м'язи зсередини, гнити.

Примусові роботи

Полонених активно задіювали в примусових роботах, наприклад, змушували прибирати територію. Багатьох вивозили на будівництва, на розмінування, а також на ексгумацію тіл біля Саур-Могили і Степанівки. Там полонені викопували тіла як «ополченців», так і українців. Трупів було дуже багато.

Там же шалені бої були, навіть знаходишся і запах сильний йшов. Спочатку «Десять людей на роботу! Мені все одно хто, через секунду щоб були». Виходили, хто хоче, хто не хоче. А потім сказали, що там і люди підгодовують, ну хто пиріжок який дасть. Вони нас поставили працювати, а самі поїхали. Ну було б тікати куди – ми б ризикнули. Тому що все вже дістало.

Під час примусових робіт на виїзді місцеві жителі часом підгодовували військовополонених.

Навіть було таке, що на роботах скидали з вікон будинку згорток, там – печеньки і записка «Ми за вас», «Пробачте нас».

Робота була за радість тоді, тому що сидіти в камері, в якій температура піднімалася до 60 градусів, було важко. Плюс на роботі можна було поїсти і роздобути сигарети, зателефонувати рідним.

Постановочні репортажі

Деяких полонених сепаратисти знімали на відео і викладали ці ролики в інтернеті. Як правило, на таких відео українських солдат запитують, навіщо вони прийшли «на нашу землю» і чому Україною керує Америка.

Також українських полонених використовували для репортажів російських ЗМІ. 18 серпня 2014 року кількох військових перевдягли і вивезли, щоб інсценувати зрив обміну українською стороною. Режисером виступав журналіст прокремлівського телеканалу «Звезда» Андрій Луньов. Він змушував полонених говорити на камеру підготовлений текст.

Був такий Андрій Луньов – журналіст з телеканалу «Звезда», робив репортаж як злі укри не хочуть своїх людей обмінювати. Це було на телеканалі «Звезда» від 18 серпня. Приїхали до нас у СІЗО, на всіх одягали одну не подерту сорочку, знімали на відео і змушували говорити підготовлений заздалегідь текст, щось на кшталт «мій уряд – хунта, нас кинув, мамо, вийди на мітинг...»

У квітні 2015 року Луньов підірвався на розтяжці в Широкино, отримавши тяжкі поранення голови, він досі проходить реабілітацію.

Останні новини

Акція протесту "Нагадай про кожного", м. Київ

В Києві та інших містах пройшла акція на підтримку полонених та зниклих безвісти. Серед вимог — прийняття законів про статус полонених та воєнні злочини

10 жовтня в Києві та інших містах пройшла акція на підтримку полонених та зниклих безвісти «Нагадай про кожного».  Про це повідомляє...

Правозахисники та колишні полонені вимагали від Верховної Ради ухвалити закон про воєнних злочинців

Фото: Суспільне 15 вересня під Верховною Радою України відбулася акція з вимогою прийняти законопроект №2698 «Про внесення змін до ...

Результати опитування

53% українців вважає, що до кримінальної відповідальності за співпрацю з органами «ДНР» та «ЛНР» мають бути притягнені лише винні у воєнних злочинах, - результати опитування

  53% українців вважають, притягнутими до кримінальної відповідальності за співпрацю з органами влади так званих «ДНР»/ «ЛНР» мають ...

Контакти

(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г