На початку травня 2014 року бойовики так званої «Армии Юго-Востока» разом із батальоном «Прізрак» під керівництвом Олексія Мозгового та сєвєродонецьким підрозділом «Козачої національної гвардії» Павла Дрьомова захопили Сєвєродонецьк Луганської області, а також сусідні міста Лисичанськ та Рубіжне.
14 травня учасники НЗФ захопили в Сєвєродонецьку Державний інститут азотної промисловості (ДІАП) на вулиці Вілесова, 1. Тут розмістилася їхня основна база. Усіх працівників інститута відправили у «відпустку». Бойовики зайняли чотири поверхи, з яких другий і третій поверхи були штабом керівництва. Місцеві розповіли «Громадському телебаченню», що ДІАП було обрано, бо це багатоповерхова споруда, де могло зі зручностями розміститися багато людей, а крім того, є факти, що із даху стріляли з ПЗРК..
У підвалі ж цієї будівлі утримувалися бранці. Загалом у Сєвєродонецьку було ще три місця незаконного позбавлення свободи (бідівлі СБУ, ІТУ, УБОЗ), та ДІАП вважався найстрашнішим; місцеві казали: «Дякуй, що ти не в ДІАПі».
Так описує приміщення підвалу один із колишніх ув’язнених:
На дев’яти квадратах нас було 16 людей у підвалі. По черзі спали. Але мені місце завжди було, бо я найбільш побитий був. Спали на картонних ящиках на бетонній підлозі. Воду набирали у п’ятилітрову каністру, хто в туалет просився – набирали...
Цього в’язня били протягом кількох діб, доки він не непритомнів. Чоловік почав мочитися кров’ю, не міг ходити, ледь повзав. Дружині заявили, що більше вона його не побачить.
26 травня у Сєвєродонецьку зникла група з чотирьох представників ОБСЄ (громадян Швейцарії, Данії, Естонії та Турції) та одного українського перекладача. Повідомлялося, що спостерігачів тримали у будівлі ДІАПу, але не в підвалі. Тож умови їхнього перебування були значно легшими за умови решти в’язнів – наприклад, їх не обмежували у доступі до питної води або в походах у туалет. Групу ОБСЄ звільнили за місяць.
У липні 2014 року, відступаючи під натиском сил АТО, сепаратисти здали Сєвєродонецьк майже без бою. Це врятувало місто від серйозних руйнувань, за винятком кількох приватних будинків та промислових будівель на околицях, що потрапили під обстріл, та пошкодженого сепаратистами моста через ріку Борова. Також із гранатометів та автоматів було обстріляно міський воєнкомат, утім, як кажуть місцеві, – це сталося задовго до штурму міста.
У квітні 2015 року фонд «Демократичні ініціативи» та Ukrainian sociology service провели у Сєвєродонецьку та Старобільську соціологічне опитування на замовлення уряду Канади. Було опитано 995 респондентів. Примітно, що у Старобільську, який не був під контролем «ЛНР», 57% мешканців сказали, що найбільше бояться невиплат зарплат і пенсій, 5% побоювалися нападу Росії, і 26% вважали, що українській армії краще піти з міста. В цей час серед мешканців Сєвєродонецька, що пережив окупацію, невиплати назвали найбільшою небезпекою лише 34%, більш як 22% боялися нападу Росії, і лише 10% вважали, що ЗСУ варто піти.
Наразі Сєвєродонецьк повернувся до мирного життя, лише жителі більше не ходять у ліс по гриби через небезпеку нарватися на розтяжки.
Впродовж 2023 року російські військовослужбовці продовжили здійснювати на території України ряд порушень норм МГП - умисні вбивства ...
Російські військовослужбовці на території України продовжують порушувати норми міжнародного права. Зокрема, впродовж 1 червня 2023 п...
З початку повномасштабного вторгнення РФ Східноукраїнський центр громадських ініціатив регулярно фіксує випадки умисних вбивств, нап...
(063) 640 96 40
(044) 578 14 38
jfpcoalition (at) gmail.com
Київ, 04060, вул. Ризька, 73-Г